Він йшов по одній з головних стежок академії. Щоб слідувати за ним, мені довелося пробиратися через кущі. Зараз тут було досить безлюдно. Адже, майже всі студенти зараз обідали в своїх будинках.
Ферус не помітив переслідування, тому що поспішав. Він привів мене до головного корпусу та зник усередині.
Я пішла за ним.
У холі було порожньо.
Привітавшись з охоронцем, та поцікавившись, чи працює буфет, я вирушила нагору, вишукувати в коридорах однокурсника, який десь зник.
Хвилюючись, що загубила його, я помчала по коридорах, вишукуючи його. І, коли майже розчарувалася, почула знайомий зухвалий голос. Він лаявся в приймальні директора.
Тихо підійшовши, я заглянула всередину, щоб упевнитися, що це він, та швидко сховалася за дверима. Про всяк випадок, я включила диктофон на телефоні, сподіваючись, що цю розмову вийде записати.
- Ви зобов'язані мене пустити! - кричав Ферус на секретарку. - Містер Достер дозволив мені відвідувати його будь-якого часу.
- Він готується до конференції, - невдоволено відповіла дівчина. - Зайдеш ввечері.
- Мені треба негайно! - наполягав хлопець.
- Мені, теж, багато чого треба, - вона не збиралася міняти своє рішення. - Потерпи. Не маленький.
- Я не повинен з Вами церемонитися! - гримнув однокурсник і, після незрозумілої мені метушні, штовхнув двері в кабінет директора.
- Професоре Достер! - заволала секретарка. - Я намагалася зупинити його, але він з силою увірвався сюди.
Здавалося, в неї починалася істерика.
Директор щось відповів. Слів його я не розчула, але після них секретарка сама грюкнула дверима й покинула приймальню.
Я втиснулася за двері, злякавшись, що дівчина мене помітить, але їй було не до мене. Розлючена та засмучена, вона помчала в бік буфету.
Мабуть, директор недооцінив її старання. І, замість того, щоб вигнати непроханого гостя, вирішив з ним побалакати.
Згадалася ніч, коли професор Фрост привів нас сюди. Тоді, не дивлячись на час за північ, Ферус був з директором.
Надто вже це все виглядало підозріло. Я заглянула в приймальню. Двері в кабінет директора були відкриті. Залишалося, тільки, пробратися під стіл секретарки, який був навпроти цих дверей, і підслухати про що таке важливе розмовляють ці двоє.
Сподіваючись, що мене не помітять, я швидко проповзла весь намічений шлях та притиснулася до стіни за дверима. Тепер я їх могла чути.
Диктофон в руках все ще працював. Я поклала його на підлогу, притуливши мікрофоном до дверної щілини, та перетворилася на слух.
- Ти впевнений в цьому? - почувся голос директора. - Ми не можемо ризикувати всім, якщо є, хоч, невеликий шанс на провал.
- Вони всі чорні, - Ферус стояв зовсім близько, і його було відмінно чутно. - Страж дійсно прогулюватися вийшов. Це наш шанс.
- Якщо ти такий впевнений, мені доведеться відкласти всі справи та відправитися з тобою до входу, - в голосі директора чувся сумнів. - Сподіваюся, ти маєш рацію, щодо кілець. Якщо щось піде не за планом, мені доведеться виключити вас, щоб не викликати підозр.
- Знаю, професоре, ви з усіма так робили, - невдоволено відповів Ферус. - Але мета того варта, чи не так?
- Саме так. Коли нам вдасться заволодіти межисвітом, усі ви станете моїми помічниками. Ми зможемо диктувати свої правила всьому світові та купатися в розкоші.
- Я сподіваюся на це. Адже, заради грошей я погодився на вашу пропозицію. Матіас відправився перевірити вхід. Він повинен був зателефонувати, як буде там. Мабуть, він знову забув телефон.
- На жаль, він не кращий працівник. Зате, вірний.
- Думаю, його можна злити в подальшому. Слабкий він. Хоч і на два курси старший за мене.
- Це ми будемо обмірковувати потім. Зараз нам пора дістати те, що так надійно зберігалося в мене в сейфі більше двадцяти років.
- Ви його вже відривали? Знаєте, що всередині?
- Відкрити його можна тільки біля входу, тоді розтане стіна, і ми увійдемо.
Почулося клацання, метушня та вигуки Феруса.
Я сиділа, втискаючись в стіну, розуміючи, що зараз відбувалося.
Всіма керував директор. Це він підставив Алекса та хотів заволодіти силою жителів межисвіту.
Хвилюючись бути поміченою, я взяла телефон, зберегла запис та поповзла назад.
Щойно я опинилася під столом, як повернулася секретарка та сіла на свій стілець.
Усередині в мене все стиснулося. Зараз мене видадуть і всій нашій операції з порятунку Алекса, настане кінець.
Дівчина здивовано подивилася на мене.
- Я, просто, впустила телефон та полізла за ним, - постаралася виправдатися я.
- Який з коридору впав мені під стіл? - з сарказмом тихо запитала секретарка. - Дурніше відмовки не придумала?
- Будь ласка, не видавайте мене, - я жалібно дивилася на дівчину, виглядаючи над її колінами. - Мені дуже шкода, що Вас не цінують. І збираюся зробити так, щоб цей хлопець поплатився за свої справи. В тому числі, і за вас.
Секретарка деякий час вагалася. Навіть, схопила вже телефон. Але, мабуть, навчилася я видавлювати жалість. Вона нервово кивнула та взялася за свою роботу, ігноруючи мою присутність.
Почувся тупіт. Директор з Ферусом покинули свій кабінет.
Щойно двері зачинилися, як секретарка піднялася.
- Не знаю я, що за ігри ви влаштували, - пробурчала вона. - Але, якщо ти зможеш заткнути цього нахабу, я не буду шкодувати, що не видала тебе. Може, скажеш, що ти тут забула?
- Думаю, ввечері Ви все дізнаєтеся, - я від надлишку почуттів обняла дівчину. - А зараз мені треба поспішити. Мої друзі можуть не впоратися.
Секретарка здивовано кивнула, і я покинула кабінет, на шляху набираючи телефон блондинки та розповідаючи, що їх зараз чекає.
- Один уже в нас, - почулася відповідь. - Його звати Матіас і він збирався незаконно проникнути в межисвіт. Саймон вже викликав магічний відділ боротьби зі злочинністю та знерухомив студента. Та так, що бідолаха без свідомості.