Глава 39. Русалчині чари

Після сумнівного перекусу ми вирушили до Райана. Було досить пізно, але, завдяки професорові, нас без проблем пустили в палату.

Райана ми застали одного. Він готувався до сну й не очікував гостей.

- А де Дженні? - з порога запитала я. - Вона ж обіцяла за тобою наглядати.

- Зараз прийде, моя сама турботлива нянька, - він помітно підбадьорився побачивши нас. - Ви прийшли мене просто відвідати? Або є новини?

- Бач, який, новини йому подавай, - усміхнулася я. - А питання не хочеш отримати?

Хлопець здивовано втупився на мене, потиснув плечима та, влаштувавшись на ліжку, приготувався мене слухати.

- Ти комусь про моє кільце розбазарював? - я простягнула два дбайливо замотаних кільця. - Це, що більше за розміром, я знайшла в лісі. А це, поменше, в кабінеті. Ті, кого ми шукаємо, використовують їх для своїх цілей. Тільки, ось, як вони дізналися, що ці штуки реагують на межисвіт та його жителів?

- А це була таємниця? - здивувався Райан. - Ну, Ріхардові розповідав, начебто. Не знав, що це секретна інформація.

- А він міг комусь розбовтати? - запитала Тіффані.

- Звідки я знаю, - знизав хлопець плечима. - Я розмовляв з ним в їдальні нашого будиночку під час вечері. Міг не лише він почути.

- Виходить, треба шукати серед наших? - здивувалася я. - Не подумала б, що хтось із хлопців з нашого курсу замішаний в цьому.

- Все може бути, - кивнув професор Фрост.

Я подивилася на професора та його трохи розгублений погляд і ще сильніше запідозрила русалку в її чарах. Ох, поговорю з цією зіркою чарівного вокалу.

- Завтра пройдемося по нашим, - я підійшла до дверей. - На сьогодні вистачить пригод.

- Ми з Саймоном проведемо тебе, - посміхнулася Тіффані та вийшла з кабінету, побажавши Райану якнайшвидшого одужання.

Мені зовсім не хотілося йти з цією парочкою, але мене ніхто не питав.

Рано вранці мене підняла блондинка.

На щастя, вона була без професора Фроста. І я зрозуміла, що кращого шансу мені може й не зустрітися.

- Русалко, в мене до тебе серйозна розмова, - сказала я, позіхаючи та розтираючи очі, щоб прогнати сон.

- Можливо іншого разу? - Тіффані невдоволено сіла на ліжко. - Нам треба простежити за всіма студентами. Тож, часу обмаль.

- Добре, я не буду розтягувати та перейду відразу до суті, - кивнула я, одягаючись. - Ти не боїшся, що рано чи пізно Саймон зрозуміє, що він під твоїми чарами. І тобі не пощастить.

- Ах, вискочка ще й уважна в нас? - невдоволено фиркнула Тіффані. - Це заради нашого спільного добра. Він мені потім ще спасибі скаже. Я, лише, зробила так, щоб він трохи розслабився.

- Ти зачарувала професора! - досить голосно сказала я. - Це не дрібна витівка! А серйозний проступок, який не залишиться безкарним! Припиняй свої фокуси, поки він не зрозумів все.

- І попрощатися з нашою метою? - невдоволено відвернулася від мене блондинка. - Ні. Ось, врятуємо Алекса. Порадуємо Саймона. Тоді й перестану йому нашіптувати. А зараз, якщо хочеш Алекса оживити, нікому ні слова! Усвідомила?

- Звичайно, - мені довелося погодитися заради досягнення загального плану. - Але, врахуй, я тебе попереджала.

- Звичайно-звичайно, - відмахнулася блондинка. - Краще, одягайся швидше. Та причепурися, хоча б. Виглядаєш не надто гарно.

Я швидко привела себе до ладу та вийшла з кімнати разом з Тіффані, все ще перебуваючи в пригніченому настрої, усвідомлюючи, які можуть бути наслідки від чар блондинки.

Ми вийшли та підійшли до входу, що вів на факультет Фіролену. Він був, як і інші, огороджений парканом та його входом служили масивні ворота, які ніколи при мені не зачинялися. З якою метою кожен факультет так відокремлювався, було не ясно. Це ж, одна академія.

Біля входу стояв Саймон та посміхався. Я знову невдоволено глянула на блондинку. Здається, вона з кожним днем ​​підсилювала чари, через що вже неозброєним оком було ясно, що він під закляттям.

Я, взагалі, ні разу не бачила його усміхненим. Тим більше, такою дурною посмішкою.

На жаль, говорити будь що Тіффані було безглуздо, тому, я коротко привітала його і зайняла місце на найближчій лавці.

- Нам не варто так світитися, - повідомила я. - Може, хай професор Фрост сховається в кущах, поки ми пошукаємо? Або піде на уроки, щоб не викликати підозр?

- Уроки? Це чудово! - закивав він, а мене, трохи, не знудило від подібного.

- Погана ідея, я згодна, - я невдоволено похитала головою. - Краще початуйте біля входу в печеру. Як щось дізнаємося, ми підійдемо.

Професор розгубився від такої зміни вказівок, але закивав та пішов.

- Йому ні в якому разі зараз не можна показуватися перед будь-ким, - провела я поглядом чоловіка. - Але треба якось пояснити його відсутність.

- Я вже все зробила, - відмахнулася Тіффані. - На дошці, де він повинен вести урок розписані теми для самонавчання та з’явилась позначка, що, якщо цікавлять свої оцінки, вести себе треба старанно. З огляду на його авторитет, цього має бути достатньо.

- А його нинішній авторитет тебе не хвилює? - я дістала телефон та почала гортати історію повідомлень. - Він виконує накази краще дресированого песика.

- У мене не залишилося іншого вибору, - похитала головою Тіффані. - Нам треба швидко все зробити, і тоді ніхто не помітить.

- Крім нього, - закивала я й продовжила сидіти в телефоні.

Русалка щось пробурчала та прийнялась розглядати всіх з обережністю, гортаючи сторінки журналу для відводу очей.

- Он він! - вона несподівано штовхнула мене в бік. - Точно. Він в тій саме білій толстовці. Ти знаєш хто це?

- Це не наш курс, - я обережно придивилася до хлопця. - Але поруч з ним Ферус. Він сусід Райана. Може, вони разом? Рай казав, що в тієї ночі Феруса не було в кімнаті.

- Можливо, варто пошукати в них що-небудь цікаве? - задумалася Тіффані. - Не думаю, що з Ріхардом будуть проблеми.

- Лише, прошу, йому нічого не співай, - насупилася я, піднімаючись з лави.