Глава 38. Кільце та салат

Наступного дня після сніданку я набрала багато бутербродів, адже збиралася після першого ж уроку відправитися до Тіффані. Це одразу налякало Анну:

- Минулого разу після подібного ти пропала на дві доби, - підмітила вона.

- Не бійся, цього разу я не планую зникати, - мило посміхаючись, відповіла їй. - Мені треба на виправні роботи до професора Фроста. От і все.

- Чим він вас змусив займатися? - з підозрою запитала міс Вітріз.

- Все добре, не турбуйся, - я коротко поцілувала її в щоку та вибігла з кухні, поки наглядачка не придумала нові питання.

Весь урок я з нудьгуючим виглядом намагалася зображати, що слухаю вчителя, а сама думала про майбутні справи. Вичислити володаря кільця та довести непричетність Алекса до подій останньої магічної війни не так вже було просто.

На щастя, сьогодні професор не опитував нас, і я не набралася проблем в доважок до тих, які без цього обтяжували моє перебування тут.

Після уроку я вискочила з кабінету та помчала в корпус факультету Терраніса, де на мене чекала Тіффані з гарячим чаєм та фруктами.

- Професор Фрост зволив нас годувати? - усміхнулася я, переконавшись, що Тіффані одна в кабінеті. - А я бутербродів нам захопила.

- Не голосуй, ти забула про Утото Дого, - фиркнула блондинка та зручніше влаштувалася в кріслі Саймона.

- Кого? - не зрозуміла я.

- Того, хто вірний господареві, на відміну від вас, некультурні дівчиська, - пропищав тоненький голосок.

Тільки зараз я згадала про маленького лицаря, який охороняв полки професора.

- Доблесний лицар? - я схопила статуетку та закрила в одному з нижніх ящиків шафи. - Захищай нас від тарганів там, а нам треба серйозними справами займатися.

Я відійшла від шафи й сіла на стілець біля столу.

- Погана ідея, Саймон не схвалить, - прокоментувала Тіффані.

- Отже, вже просто Саймон? - підморгнула я, схопив яблуко. - Життя налагоджується?

- Зараз не про це, - задерла носика блондинка. - Але так. Він дозволив мені, при своїх, кликати себе по імені. Але зараз важливо пройтися по всіх кабінетах та знайти того хлопця.

- Ви вирішили поквапити події? - рішення мені сподобалося. - Розумно. Райанові не на руку довго чекати.

- Так само, як Алексу, - кивнула Тіффані. - Він більше не приходив?

- Ні, - похитала я головою. - Він обіцяв допомогти зробити так, щоб ми змогли пробратися на факультет Айризарда. А ще, напевно, зайнятий заспокоюванням Джейкоба. Той не в захваті, що Алекс може його покинути.

- А це не дуже добре, - насупилася блондинка. - Хіба мало, що утне. Як розумію, він не такий простий, як здається?

- Є таке, - кивнула я.

Більше ми поговорити не змогли. До кімнати увійшов професор Фрост.

Удавана серйозність на його обличчі змусила мене посміхнутися. Після того, як він бився в межисвіті з Алексом, я його стала розцінювати інакше. І зрозуміла, що не такий вже  сноб цей чоловік, який так сподобався Тіффані.

- Нам пора вирушати, - без привітання повідомив він. - Я сповістив адміністрацію, що хочу перевірити відповідність зовнішнього вигляду учнів з прописаними правилами академії, зазначивши, що учні стали одягатися не по формі, а, часом, досить відверто.

Після цих слів він глянув на Тіффані, яка як раз відповідала його щойно озвученим словам.

Та, лише, награно здивувалася й поправила комірець блузки.

- Відмінна ідея, - кивнула вона. - А мені зображати твій конвой, або одну з подібних студентів.

- І те, і інше, - невдоволено буркнув професор. - І, здається, ми про дещо домовлялися.

- Вискочка своя, - усміхнулася блондинка. - Не  турбуйся. В неї своїх таємниць вистачає, щоб не розбазарювати нашу. Вірно, Есмі.

- Не те слово, - фиркнула я. - Може, раз в нас небагато часу, ми поквапимося? Мені вже не терпиться покарати того, хто так жорстоко побив Райана.

Ми покинули кабінет та вирушили спочатку по учнях, які займалися зараз на території Терранісу. Варто було поспішати, щоб встигнути обійти всі тринадцять груп до вечері.

Проблемою залишалося й те, що доводилося відзначати всіх одягнених не по формі студентів. Професор Фрост, мабуть, не довіряв директорові, тому й не повідомив адміністрацію наші прямі наміри.

Обійшовши п'ять кабінетів, в яких займалися студенти, ми вирушили на факультет Емемазу. На жаль, серед студентів Тіффані не побачила того, кого ми так шукали.

Залишався факультет вогню та зовсім мало часу на обхід ще п'яти груп.

- Ми не встигнемо, - скаржилася я на шляху до корпусу факультету. - Невже, нічого не можна зробити?

- Ми можемо початувати біля виходу, - запропонував професор. - І потім ще пройтися коридорами.

Не маючи інших ідей та часу, ми сіли на лавочку біля входу й почали розглядати виходять студентів.

Хлопці та дівчата виходили з корпусу та прямували до своїх будиночків. Але й серед них Тіффані не впізнав того самого.

- Може, ти його не впізнала просто? - поцікавилася я, коли майже у всіх кабінетах погасло світло. - Ми ж усіх обійшли.

- Звідки я знаю? - невдоволено фиркнула блондинка. - Більш того, варто ще пройтися по кабінетах. Раптом, не всі вийшли.

- Ви йдіть, а я тут поспостерігаю, - сказав чоловік. - Я ж більшість студентів знаю, та запишу, схожих на опис Тіффані. Потім по ним ще раз пройдемося.

- Відмінна ідея, - кивнула я. - Знаєте, професоре, мені все ще не віриться, що з Вами можна так спокійно спілкуватися. І вести справу.

- Я задоволений твоєю оцінкою моїх якостей, - пирхнув Саймон та дістав свій телефон. - Мені теж не віриться, що серед нас новий страж.

- Це Алекс Вам розповів? - здивувалася я.

- Так, він згадав це після мого питання про те, як ти знайшла його.

- Тепер ясно, - я піднялася й підійшла до дверей корпусу. - Пішли, русалочко, нас чекає багато справ.

Тіффані фиркнула, але нічого не сказала. А нетреба називати мене вискочкою. Та й куди, цікаво, я скачу? Або вона перше слово, що потрапило, мені причепила?