Глава 35. Допит в директора

Коли вся наша компанія підійшла до кабінета директора, з нього вийшов Ферус, чим здивував усіх нас, в тому числі й учителя.

- А ти чому не спиш? - не без претензії запитала я. - Здається, не найкращий час для походу до директора.

- Здається, не тобі допити влаштовувати, - пирхнув Ферус. - Та, взагалі, думай краще про свою шкуру. Несвітле майбутнє вам світить. Можна сказати, що я майже вам співчуваю.

Хлопець гордовито задер голову та покинув нас.

- Гидкий упир, - пробурчала я.

Тіффані, лише, похитала головою та коротко приклала пальця до губ, натякаючи, що я це досить голосно сказала.

Професор Фрост подивився холодно на нас та постукав у двері, а потім увійшов.

- Доброго ранку! - привітався він, хоч на вулиці ще було темно. - Я привів дівчаток, які днями зникли.

- Заводьте! - почувся втомлений голос директора.

Ми швидко увійшли до кабінету, не чекаючи запрошення професора, який дивно подивився на нас.

- Дозвольте розказати, як все було, - звернувся він до містера Фрідріха Достера.

- Звичайно, шановний, - відповів директор.

- Цих двох студенток я побачив, коли вони нишпорили в моєму кабінеті, - почав учитель, а я з підозрою подивилася на нього. - Вони не очікували мене побачити та вибігли через вікно. На жаль, я їх не наздогнав та не зміг знайти. Після того, як я поговорив з наглядачами, мене пообіцяли повідомити, коли вони з'являться. Але дівчатка в свої будинки так і не повернулися. Більш того, виявилося, що вони не ночували вдома та були відсутні на уроках весь наступний день. Знайшов я їх, аж, годину тому в лісі. Де вони ховалися весь цей час, вони не повідомили. Що вони шукали у мене в кабінеті - теж залишається загадкою. Можу сказати одне, у мене нічого не пропало.

Якось дуже підозріло професор підкреслив слово «нічого». Більш того, він і половини не розповів того, що знав. Це мене досить сильно здивувало, але я постаралася поводитися природно. Тіффані теж звернула увагу на слова Саймона й ледь помітно підморгнула мені. Щоб не питали потім, треба було пам'ятати, що наше перебування за воротами в пагорбі залишилося для сторонніх прихованим.

- Думаю, дівчатка нам зараз розкажуть самі, що вони шукали в Вашому кабінеті, - сказав професор Достер.

- Ну, для початку, ми дуже жалкуємо про скоєне, - почала я, поглядаючи на Тіффані, й сподіваючись, що у тієї є якась відмовка. - І просимо вибачення за проникнення на чужу власність.

- Ми, просто, хотіли знайти відповіді до контрольної, - пробурмотіла Тіффані. - Розумієте, тема виявилася складною. А ми не хотіли отримувати погані оцінки. Ось і пробралися до професора.

- Не знав, що ви товарищуєте, - насупився Фрідріх Достер. - Мені здавалося, міс Тіффані Глурр дружить із Дженні Вайт.

- Ми з Дженні живемо в одній кімнаті, - відповіла я. - І всі добре спілкуємося.

- Ну а яка тема вам здалася важкою в першій половині першого семестру? - продовжував ставити запитання директор.

- Цього року групи зовсім слабкі, - невдоволено сказав професор Фрост. - Їм і перша тема, навіть, була складною. Довелося ставити їм багато домашніх завдань, тому що за урок вони не встигають.

- Ну, навіть, серед їх потоку є тямущі, - сказав директор та щось позначив у себе в журналі. - Приміром, юний Ферус Коббі. Він цікавиться магією понад шкільної програми і часто просить додаткові заняття.

- Ми помітили, - кивнув холодно професор. - І час за північ його явно не бентежить.

- Ох, ми так ретельно займалися, що не помітили, як пролетів час, - надто вже весело сказав це директор.

У двері знову постукали, і до кабінету увійшла Анна Вітріз з незнайомою мені дівчиною. Напевно, наглядачкою будиночку Тіффані.

- Есмі, хто тебе так вдарив? – тієї ж миті запитала Анна й кивнула на мою ліву щоку.

Від такого масового інтересу до мого обличчя, мені захотілося терміново підійти до дзеркала, вивчити слід, залишений мені Алексом, та ретельно його замаскувати.

Анна тепер підозріло поглядала на містера Фроста. Мабуть, вирішила, що це він постарався. Хоча, вона не уявляла наскільки була близька до вірної відповіді.

- Дівчата, вибачте, що довелося розбудити вас, - звернувся директор до Анни й незнайомої для мене вчительки. - Але професор Фрост знайшов ваших підопічних. І я вирішив, що буде краще сповістити вас першими.

- Ви все правильно зробили, - посміхнулася Анна.

- Заради такої новини не страшно й порушити сон, - закивала друга дівчина. - Батьки дівчаток занадто переживали. Обіцяли детально розібратися в причині їх зникнення та вжити всіх заходів, щоб подібного більше не повторилося. Тож, що сталося?

- Думаю, вони, просто, були налякані тим, що я застав їх зненацька, - впевнено сказав професор Фрост. - Як бачите, вони живі й здорові. Перед тим, як завести їх у кабінет, я погодував їх. Тож, з ними все гаразд.

- Я б не стверджувала про повне здоров'я дівчаток, - невдоволено повідомила Анна. - Може, їх варто відвести до лікарняного корпусу на кілька днів?

- Думаю, це зайве, - похитав головою професор Фрост. - Але, вони ваші учениці, тому, вам вирішувати.

- Але всім нам варто вирішити, як домогтися того, щоб подібного не повторилося, - сказав директор. - Подібні інциденти можуть привернути до себе занадто багато уваги, в якій академія не потребує. Наш навчальний заклад відомий по всьому світу. І втрачати нам рейтинг не на руку.

- Тобто, життя та здоров'я учнів Вас хвилюють менше, ніж репутація? - Анна невдоволено глянула на директора. - Думала, в вас інші пріоритети.

- Мої пріоритети не повинні когось хвилювати, - відповів містер Достер.

- Вибачте, що встряг в вашу суперечка, - подав голос професор Фрост. - Але учениці зробили проступок в моєму кабінеті. І, думаю, логічніше мені простежити за їх виправленням.

- Як побажаєте, - знизала плечима наглядачка будиночка Тіффані. - Для мене найважливіше, що з ними все гаразд.