Глава 23. Фамільяр містера Фроста

Випробовувати долю я не стала, тому всі вихідні просиділа вдома. Все ж, не хотілося псувати остаточно відносини з міс Вітріз. Хіба мало, раптом, виконає свою погрозу. І будемо потім шукати Райана по всій планеті.

За ці дні Алекс не з'являвся. Було зовсім сумно. Від нудьги я переробила всі уроки та відредагувала конспекти.

Насилу дочекавшись понеділка, я перша покинула будиночок й відправилася на заняття в, як завжди, задушливий кабінет професорки Слоу.

- Міс Родд, дивлюся, ви дуже тягнетеся до осягнення вогненної магії, - усміхнулася професор. - Однак, як не дивно, особливих здібностей я в вас не помітила.

- Все попереду, - я постаралася посміхнутися та, як завжди, почала розкладати підручники. - А як поживають Дженні та Райан? Їх скоро випишуть?

- Міс Вайт пробуде в лікарні до п'ятниці, - професор зітхнула, й із незвичним для неї співчуттям подивилася на мене. - А містерові Фоллзу краще не становиться. Боюся, його доведеться перевозити до головного магічного шпиталю.

- А де він розташований? - жахнулася я. - Він буде далеко? А як навчання?

- В Альпах, - професор поправила окуляри. - Там чудова природа, що разом з високим професіоналізмом медиків, допомагає підняти на ноги навіть найважчих хворих. А з навчанням все буде гаразд. Ми видамо йому документи для продовження навчання в наступному році, адже, він багато пропустить.

- А, може, йому полегшає? - не подобалася мені така перспектива. - Може, ще є надія, що йому не доведеться втрачати рік?

- Не знаю, любо, - зітхнула декан.

Я влаштувалася біля вікна й занурилася в роздуми. Новина, що тутешній медик не може впоратися з хворобою Райана, мене не радувала. Я так старанно дотримувалася цього домашнього арешту. А, виявилося, даремно.

Я заглянула в наш розклад. Після обіду повинен був бути урок в професора Фроста в основному корпусі. А там були бібліотека й розклад усіх курсів, де можна було відстежити, чим в даний момент займається Тіффані. І як її знайти.

Ситуація з Райаном змушувала забути про всі домовленості й діяти негайно, розшукуючи спосіб привести до тями друга.

Мені потрібен був Алекс. Адже, він, напевно, знає більше, ніж пишуть в бібліотеці, яку я теж планувала відвідати.

На уроці я слухала в піввуха. Всі мої думки були прикуті до більш нагальних питань. Тому, я так й не зрозуміла, що за кружечки ми малювали навколо чоловічка.

Кабінет я в кінці уроку покинула знов-таки першою та помчала в будиночок, де збиралася старанно допомогти Анні з приготуванням обіду.

- Я така голодна, давай допоможу биточки робити, - вбігла я на кухню й швидко помила руки. - Я так рада, що ти в нас є. Голодували б ми без тебе.

- Есмі, ти вже щось надумала? - строго подивилася на мене міс Вітріз, продовжуючи різати цибулю. - Щось не пам'ятаю в тобі такої працьовитості. Зауваж, я не буду закривати очі на твої витівки. Але, якщо хочеш допомогти, наріж овочі.

Я кивнула, полізла до ящика з овочами й взялася за приготування салату.

- Ти про мене такої поганої думки? - усміхнулася я, нарізаючи огірок. - Я, просто, хотіла попросити після уроків посидіти в бібліотеці. Треба розібратися з темою, яку дала професор Слоу. Я не зовсім її зрозуміла. Дозволяєш?

- Бібліотека - це святе, - кивнула міс Вітріз. - Звичайно, можеш там посидіти. Однак, щоб в десять була вдома. І, ще, візьми з собою бутербродів, щоб не голодувати там.

- Точно, відмінна ідея, дякую! - я задоволено кивнула й продовжила готувати салат.

Сумніваючись, що впораюся до ночі, пообідала я дуже ситно та з собою взяла побільше бутербродів й пару пачок соку, які закинула в свій рюкзак. Підручники я не взяла, бо йти на урок до декана Терранісу не планувала.

Прибігши до головного корпусу, я сфотографувала розклад водного факультету й побігла в бібліотеку. Де, на щастя , працював не зацікавлений бібліотекар, якого не хвилювало, чому учні не на уроках.

- Мені потрібні книги про межисвіт, - відразу повідомила я. - У вас є щось потрібне?

- Межисвіт? Що це? - здивувався бібліотекар.

- Ну, це завдання з історії, - сказала перше, що прийшло в голову. - Якщо не знаєте, я можу сама пошукати.

Бібліотекар кивнув та уткнувся в свій журнал. А я стала нишпорити в пошуках хоч якоїсь інформації. Тут було досить багато цікавих книг, але ніде не згадувалося місце, що так мене цікавило.

Я довго перебирала книги одну за одною, але так нічого й не знайшла.

Довелося залишити цю затію, як і саму бібліотеку, та відправитися на водний факультет, де сподівалася відшукати Тіффані.

Я брела по основній стежці, озираючись на всі боки. Було незвично порожньо, адже зараз йшли уроки.

Все сподіваючись зустріти Алекса, або Джейкоба, я постійно зупинялася й озиралася на всі боки. Але, здавалося, що в мене пропали всі можливості.

Я захвилювалася. Чи могло таке бути? Чи можливо, що страж розгубив свої здібності? Або можна від них відмовитися? Все ж, я Алекса прогнала. Раптом щось нарушила?

З цими думками я добралася до території Емемазу й швидко знайшла кабінет в їх корпусі, де займалася Тіффані.

Залишалося знайти привід, під яким можна б було витягнути її з занять.

- Доброго дня! - привіталася з незнайомою викладачкою, яка вела урок. - Можна забрати Тіффані з уроку? Попросили передати, що їй треба терміново з'явитися в головному корпусі.

У кабінеті вивчали щось на практиці. Навколо було багато колб з водою. Через що я й не могла знайти поглядом русалку. Я подивилася на вчительку й мило посміхнулася їй.

- Щось термінове? - вона піднялася та підійшла до мене. - В нас зараз дуже важлива тема, яку небажано пропускати через дрібниці.

- Ох, міс, сказали прийти терміново, - знизала плечима, продовжуючи зображати саму невинність. - Думаю, щось серйозне.

- Добре, я відпущу її, - вона махнула вдалину кабінету й там встала Тіффані з останньої парти. - Але, врахуйте. Я сповіщу адміністрацію, що вона покинула урок. Щоб це не виявився звичайний прогул.