Глава 12. Друге покарання професора

Перший тиждень навчання нарешті добігав кінця. Попереду у всіх були два вихідних, за які треба було встигнути зробити доповідь про способи дізнатися образ свого фамільяру та намалювати місяць. Більше, на щастя, завдань не було. Точніше, не було в мого факультету. А я зараз, коли всі відправлялися після зборів біля багаття по своїх кімнатах, збиралася до професора Фроста. Цікаво, що цього разу він накаже мені робити?

- Я проведу тебе? - як завжди поруч опинився Райан.

Іноді мені здавалося, що він переслідує мене. Але його компанія мене влаштовувала, тому я завжди була не проти присутності цього незвично балакучого хлопця. Райан був приємним та ерудованим парубком, здатним підтримати будь-яку розмову. З ним було комфортно та цікаво.

- Веди мене, моя зірка, - усміхнулася я у відповідь на його слова.

- Як гадаєш, що тобі підготував він на цей раз? - запитав хлопець, крокуючи поруч.

- Та що завгодно, - фиркнула я. - Хоча, я б поспала замість покарання.

- Ну, це зрозуміло, - погодився друг.

Не встигли ми вийти за межі нашого факультету, як помітили попереду фігуру в білому. Хтось швидким кроком йшов в нашу сторону.

Спочатку мені здалося, що це той самий професор, якого я шукала та сподівалася довести Райану, що він існує, щоб не звинувачував мене в галюцинаціях. Однак, варто було зменшити між нами відстань, та я зрозуміла, що на зустріч нам крокує Тіффані.

- Ти що тут робиш? - звернулася я до цієї нахабної русалки. - Це не твій факультет.

- Ой, не шуми так! - відмахнулася дівчина. - Я тут через нашу домовленість. Ви ж мені обіцяли допомогти повернути дещо.

- Взагалі-то, ти нас поставила перед фактом, що ми зобов'язані це робити, - невдоволено відповіла я блондинці.

- Сенс залишається тим саме, - в тій же манері продовжила дівчина. - Загалом, я дізналася, що ви з професором Фростом сьогодні підете на узбережжя. Тож, в нас з Райаном буде час пробратися до його кабінету.

- Я не хочу так ризикувати, - моєму другові подібна ідея не сподобалася. - А якщо нас піймають?

- Будемо намагатися зробити все швидко, - відповіла впевнено Тіффані. - А ти, Есмі, навпаки, повинна потягнути нам час. Пробиратися в кабінет, що знаходиться під великою кількістю захисних заклинань, не легко.

- Навіщо тобі ця фотографія? - я зупинилася та посвітила на студентку Емемазу ліхтариком з телефону. - Ти не можеш просто на уроці сфотографувати його та милуватися його дивовижним личком.

- Не твоє діло, - фиркнула блондинка. - Я дещо дізналася, але це не ваша справа. Мені потрібна саме та фотографія. І я нею не тільки милуюся, Ес.

- Якщо бажаєш, щоб ми з тобою співпрацювали, припини мене так називати, - фиркнула я та пішла вперед.

Я відверто не могла терпіти цю фарбовану блондинку із зоряним характером. Мене все в ній бісило. Але вибору не було. Принаймні, тоді я його не бачила. Тож, залишалося знайти нам спільну мову й обговорити всі деталі не зовсім нашого плану.

Біля корпусу Терранісу Райан з Тіффані сховалися за деревами. А я, зображуючи безневинну жертву, пішла на друге покарання.

Вчитель, справді, зібрався мене вести на узбережжя та попередив, що робота в нас може зайняти час до ранку, що було нашій русалці тільки на руку. А мені зовсім не хотілося мерзнути вночі, замість того, щоб бачити сни в теплому ліжку.

Варто було мені зайти в кабінет, як він піднявся й поспішив вийти.

На порозі він промовив кілька захисних заклинань, які, я була впевнена, підслуховували Тіффані з Райаном.

- Чому Ви так багато заклинань накладаєте на нього? - запитала я, коли нарахувала третю зв'язку незнайомих мені слів. - Я ж зараз буду під вашим наглядом. А більше нікому туди лізти. Ну, на Вашу думку.

- Я завжди накладаю захисні чари, - невдоволено відповів учитель.

- Краще б, свіжої фарби на стіну наклали, - засміялася я. - Бо щось кабінет в запустінні зовсім. Ось, за собою Ви стежите дуже добре. До речі, хотіла дізнатися, скільки Вам років? Ви ж брали участь в останній війні. Вам повинно бути не менше сорока. А на вигляд не більше двадцяти п'яти.

Професору дуже не сподобалося моє питання. Він насупився сильніше звичайного та швидкими кроками пішов на вихід, поманивши мене слідом.

- Це не Ваша справа, міс Родд, - звернувся до мене через плече. - Нам зараз доведеться спостерігати за припливом, налаштуйтеся на уважну роботу.

- Хіба припливи - це не завдання водного факультету? - Зараз мені здалося, що мене дуже несправедливо ведуть на непотрібне заняття. І стало ще прикріше, що відбуваю покарання за Тіффані.

Однак він нічого не сказав, і я пішла за професором мовчки, сподіваючись не заснути по дорозі.

З попутником моїм це було елементарно. Адже він мовчав всю дорогу. Такий похмурий та без почуття гумору. І що дівчата в ньому знаходять?

Гаразд, зовнішність в нього, не сперечаюся, була на рідкість красивою. Але любити людину лише за обличчя та постать - не в моєму стилі. Більш того, питання з його віком залишалося в силі та мене воно хвилювало. Ну, не може людина так молодо виглядати. Хіба що…

- Професор Фрост, - не втрималася я знову. - А Ви використовуєте зілля для поліпшення зовнішності? Не подумайте, що збираюся розкривати ваш секрет. Швидше, хочу перейняти досвід. Самі розумієте, виглядати добре в нашому світі - це запорука успіху.

- Дурніше пояснення не змогла придумати? - пирхнув чоловік та втримався від відповіді.

Прикро, не поділиться зі мною професор знаннями краси. Застосовувала б я їх на практиці? Та ні за що. Просто, було цікаво.

Вийшли ми на узбережжя, біля знайомого зруйнованого причалу. І я зрозуміла, наскільки невдало одяглася. Тут було досить холодно та вітряно. Босоніжки занурювалися в холодний пісок, а на обличчя осідали дрібні краплі морської води, змушуючи ще сильніше щулитися від холоду.

- Чому Ви не попередили, чим ми будемо займатися? - схрестивши руки на грудях, я підійшла до води. - Я б одягла светр.