Глава 11. Дженні не вміє брехати

Не встигла я не лише на обід, а й на початок уроку.

Коли я увійшла в клас, всі студенти вже конспектували слова нашого декана.

- Пам'ятайте, вогонь не тільки сильний, але й небезпечний, - диктувала професор Слоу, походжаючи між рядами. - Ніколи не сподівайтеся, що зможете підкорити його без належної практики та вправності.

Здається, мій прихід вона вирішила проігнорувати. Або, робила вигляд, що їй до мене немає діла.

Довелося тихо знайти вільне місце. Що було не так просто, адже, біля Райана сиділа Дженні.

Я зловила його погляд та одними губами промовила слово «зрадник».

Він зніяковіло щось прошепотів мені, але я не зрозуміла, тому що йшла займати парту за сестрами Стілс. Ох, і наслухаюся пліток від цих балакучих близнючок.

Але, на подив, вони вели себе тихо. Навіть, занадто. Може, я щось цікаве пропустила? Або дівчаток підмінили? Або усю групу професор Слоу злякала? У будь-якому випадку, всі вели себе, як на випускному іспиті.

Тож, я вирішила вести себе аналогічно та почала мовчки конспектувати.

Було сумно. Не кажучи про те, що хотілося їсти й не було найменшого бажання відбувати покарання через Тіффані, якій чомусь знадобилася фотографія земного красеня.

Через півгодини уроку, я зрозуміла, чому всі вели себе так старанно.

Виявилося, наша декан запропонувала групі екскурсію до вулкану за хорошу поведінку. Ось усі цілу годину й зображували неймовірну покірність.

Коли я вийшла з корпусу, Райан підійшов до мене з Дженні та простягнув бутерброд, загорнутий в серветку.

- Довго тебе не було, - сказав він. - Ми вже хвилюватися почали.

- Можу ще сильніше вас потурбувати, - невдоволено подивилася на цих обох. - Тепер весь тиждень бачити мене будете лише на уроках. І чергувати на кухні, Дженні, будеш одна. Мені буде не до цього.

- Чому? - тихо запитала сусідка по кімнаті.

- Ну ти потрапила у халепу, - поспівчував Райан, зрозумівши, що сталося.

- Ще гірше буде, коли дехто все розбовкає, - я невдоволено кивнула на Дженні.

- Я нічого нікому не розповім, - щоки Дженні стали червоними. - Я не збираюся повідомляти, що бачила вас в її кімнаті.

- Це правда, - запевнив Райан.

Не знаю, як саме він умовив Дженні мовчати, але та щиро кивала й переконувала, що нічого не розповість.

Більше ми про цей інцидент не згадували на екскурсії. Більш того, треба було слухати, що розповідає професор та кивати з розумним виглядом, ніби ми все чудово розуміємо.

Втім, розповідь її й справді була цікавою. Наша декан знала дуже багато цікавого про стихії. І, навіть, продемонструвала нам великого вогняного фенікса, що з'явився з нізвідки. Чим викликала захват у всієї групи.

- Кожен з вас з часом зможе створити власного фамільяра зі своєї стихії, - сказала професор. - Як він буде виглядати, буде залежати лише від вашого характеру та звичок.

- А для чого він потрібен? - задала питання одна з близнючок Стілс. - Ну, в сенсі, він звичайно красивий, але від нього є якась користь?

- Звичайно, - відповіла професорка Слоу. - Стихійні фамільяри підживлюють ваш чарівний потенціал та сприяють кращому виконанню заклинань. Також, він може послужити вам захистом, якщо навчите його.

- Магія, яка вчиться та підживлює сама себе? - Райан стояв в замішанні. - Це те ж саме, як каша, яка знайшла розум та зварила саму себе?

- Не зовсім, містере Фоллз, - похитала головою вчителька. - Фамільяра ви не створюєте. Скоріше, закликаєте. Витягаєте вашу стихію з усіх щілин.

- А можна дізнатися, як буде виглядати він? - запитав Ферус, піднявши руку.

- А це, цікаві мої учні, буде вашим завданням до дому, - хитро відповіла декан. - Вам треба написати конспект про те, як дізнатися образ свого фамільяра.

Весь клас дружно зітхнув. З таким розкладом здавалося, що часу на домашні завдання не залишається зовсім.

Екскурсія затягнулася надовго і прийшли ми, коли вже починалася вечеря. На щастя, міс Вітріз приготувала нам їжу.

- Як приємно заходити в будинок, де смачно пахне! - вбігла я на кухню та накинувся з обіймами на нашу наглядачку. - Що в меню?

- Тушковане м'ясо з овочами та боби в підливі, - повідомила дівчина. - Якщо хочеш, можеш тостів зробити.

- Боюся, я не встигну, - я схопила тарілку та почала накладати собі порцію. - Вибач. Мені доведеться відбувати покарання у професора Фроста.

- Ого, - у дівчини від подиву піднялися брови. – Що трапилося?

- Безглузда ситуація, - відмахнулася я. - Він вирішив, що я лазила в його кабінеті. А я там вперше була лише сьогодні, коли він мене туди покликав.

- А чому він вирішив, що ти там була? - Анна сама стала різати хліб для тостів.

- Я знайшла в коридорі його фотографію, - намагалася брехати щиро. - Він її в мене помітив раніше, ніж було треба. І тепер мені до кінця тижня судилося бути в нього на контролі.

- Не пощастило, - зітхнула Анна.

Я з нею мовчки погодилася. Потім швидко впоралася з вечерею, вмилася та вирушила в бік Терранісу.

- Не поспішай так! - гукнув знайомий голос, який змусив мене обернутися.

Райан підбіг до мене та пішов зі мною поруч.

- А ти куди намилився? - здивувалася я.

- Тебе проводити, - він з діловим виглядом йшов поруч. - Хіба мало що з тобою може трапитися. Вічно хлопчики в темряві здаються.

- Так, ну, годі вже! - я штовхнула друга в плече.

- Тобі не говорили, що битися - це не добре? - Райан підштовхнув мене стегном у відповідь. - Я, як би, хотів допомогти тобі. Вважай, в кімнату вдерлись ми разом, тож, мій борг скрасити твоє покарання своєю присутністю.

- Краще б шоколадкою пригостив, - посміхнулася я.

Все ж, йти з Райаном було набагато веселіше. І насправді, я була рада його компанії. Ну а побурчати - то справа честі.

Всю дорогу ми розмовляли невтомно. Настрій був відмінним, поки не опинилися біля головного корпусу Терраніса.