Наступного дня після відправлення почалося навчання.
Уроки тут відрізнялися, від звичних мені не тільки своїми екстравагантними назвами, але й нестандартним підходом до викладання. В день було два, рідше, три уроки. Час яких точно й розписано не було.
Сьогоднішній мій графік, який видала нам наша декан, виглядав так:
Сніданок 9:00
Основи вогненної магії. Корпус факультету Фіролен.
Обід 14:00
Властивості рослинних компонентів. Основний корпус.
Вечеря 18:30
Астрономія. Основний корпус.
Відбій 22:00
Точного часу початку уроків та їх тривалість розписано не було. Тому, з’являлись думки про каторжне та виснажливе навчання з ранку до пізнього вечора.
- Досить колупати ложкою в тарілці, - гукнула мене Дженні. - Запізнимося на урок.
- По нашому графіку запізнитися можна лише на обід, або поспати, - фиркнула я. - Як бачиш, час уроку не позначено, отже, прийти можна й перед обідом.
- І вислухати від професора Слоу, яка ти погана? - до нас підійшла наглядач нашого будинку міс Вітріз. - Не варто з нею псувати відносини. Тому, доїдайте, мийте посуд та бігом в наш корпус. Там побачите табличку «перший курс». Вам туди.
Неохоче я кивнула, швидко впоралася із залишками омлету, відмила свою тарілку та побігла на урок. Поруч намагалася не відставати Дженні.
Ми так поквапилися, що виявилися першими.
- Поспішайте осягнути вогняну науку? - пролунав голос нашого декана, яка сиділа біля великого каміна. - Це похвально. Візьміть у мене зі столу підручники та розкладіть їх по партах.
Переглянувшись з Дженні, ми почали виконувати вказівку.
У класі було нестерпно жарко через палаючий камін в вересні. Я вже дуже пошкодувала, що вибрала вогненний факультет, адже я ненавиджу духоту.
Розклавши всі підручники, ми з Дженні влаштувалися за партою ближче до вікон. Не те, щоб ми здружилися з цією любителькою русалок. Просто, доля нас весь час зводила разом. А від неї, як то кажуть, не втечеш.
Незабаром прийшли наші однокурсники. І незадоволений Райан. В нього було скуйовджене волосся. Й він постійно невдоволено озирався на всі боки.
Помітивши нас, він підсів поруч, хоч, парта була розрахована на двох.
- Що з тобою трапилося? - прошепотіла я, щоб не привертати зайвої уваги.
- Все гаразд, - невдоволено буркнув він та дістав зошита з ручкою.
- А мені так не здається, - наполягала я. - Ми ж друзі. Може, розповіси мені?
- Нема чого розповідади, - похитав головою Райан. - Вважай, що це депресія через початок навчального року.
- Мені здавалося, ти більше прагнув займатися, - я продовжувала уважно вдивлятися в очі хлопця.
- А мені здавалося, що ти взагалі ходити на уроки не будеш, - нагадав він про мої цілі.
- Плани змінилися, - тепер настав мій час насупитися через питання.
- Хто ж їх так змінив? - продовжував наступати Райан.
Можливо, ми б ще довго спілкувалися. Якби не Дженні, яка штовхнула мене ліктем у бік та кивнула на професорку Слоу.
Виявляється, під її чуйним керівництвом, за нами стежила вся група.
Така підвищена увага мене збентежила й, почервонівши, я опустила погляд в зошит.
Райан збирався послідкувати моєму прикладу, але декан звернулася до нього.
- Містер Фоллз, Вам не здається, що за партою ви зайвий? - вона строго дивилася на Райана. - У класі передбачені місця для всіх. Тому, вимагаю негайно пересісти.
- Але нам вистачає місця, - зауважив однокурсник. - І тут трохи свіжого повітря. А воно дуже корисне.
- Якщо Ви так полюбляєте свіже повітря, то, думаю, вас потішить чистка зони для багаття на головній площі, - гордовито сказала вчителька.
- Ви вирішили нагородити мене покаранням за те, що я просто посидів не за тією партою? - Райан явно не очікував подібного.
- Просто дала завдання за інтересом, - декан підійшла до журналу та щось записала туди. - І, якщо дівчинки вважають Вас таким гарним другом, то вони сьогодні ввечері до вас приєднаються.
Мені й до цього ідея декана не подобалася. А тепер, коли їм усім трьом придумали, як провести сьогоднішній вечір, враховуючи, що після вечері буде ще й астрономія, я була в люті. Але протестувати не стала. Чи не час псувати відносини з вчителями. Більш того, зараз для мене було головним знаходити собі заняття, щоб не думати про Олексія.
На жаль, він занадто глибоко засів в мої думки. І, коли я звільнялася від всіх справ, часто згадувала його красиві очі, ніжний голос, який шепотів стільки приємного, та міцні руки.
Непомітно занурившись в думки для самої себе, я й не помітила, як Райан пересів. А вчителька давно приступила до уроку.
Коли я отямилася, всі записували властивості вогню, які мені довелося переписувати у Дженні. Добре, вона була не проти.
Після обіду вся наша група стовпилася в коридорі основного корпуса, не розуміючи, куди варто йти, щоб потрапити на урок до декана Терраніса.
Багато дівчаток перешіптувалися та приводили себе до ладу перед дзеркальцями в косметичка. А хлопчики тільки кривилися, дивлячись на це, та з'ясовували у перехожих, де проходять уроки по рослинах.
Всі б ще довго юрмилися в коридорі, якби сам професор не знайшов нашу групу.
- Гадаю, ви не спромоглися пройти до розкладу та все дізнатися самостійно? - звернувся професор Саймон Фрост до нас.
- Нас ніхто не сповістив, де його шукати, - досить голосно я фиркнула, вважаючи дане зауваження недоречним. - Могли б в наших списках все вказати. А тут немає ані часу, ані розкладу!
Я помахала листком, який мені видали, щоб довести, що ніяких цифр тут немає.
Професор, мабуть, вирішив не пояснювати нічого. Лише розвернувся та повів всю нашу групу до кабінету на першому поверсі.
Як тільки зайшли всередину, усі заворожено завмерли, розглядаючи інтер'єр приміщення. Кабінетом цю величезну кімнату назвати було досить важко.