Глава 3. Кицик

Коли всі учні увійшли на палубу катера, який повинен був доставити їх до аеропорту, я, як і багато інших, проводжала поглядом цей острів.

І знову, за спинами вчителів, що прощалися з учнями, стояв той самий вчитель блондин. Він був як завжди сумним, а вчителі знову ігнорували свого молодого співробітника.

Мене зацікавив цей молодий професор. Навіть з такої досить великої відстані, я бачила погляд його яскраво-синіх очей.

- Мені здається, чи тобі сподобалася академія? - знову поруч опинився Райан.

В руках у нього було два коктейлі підозрілого блакитного кольору, один з яких простягнув мені.

Зараз однокурсник був в просторій білій футболці та зелених бриджах з величезними кишенями. Райан був відмінним співрозмовником, хоч і мав дивну звичку з'являтися занадто несподівано.

Я прийняла холодну склянку та пригубила напій. Здавалося, він був ідеальним. У будь-якому випадку, на язику відчувалося яскраво виражене торжество відмінної смакової гами.

- Ще тобі б гавайське намисто зі спідницею та академія стане райським курортом.

- Я не тієї статі, щоб спідниці носити.

- Не ний, це для антуражу.

- А можна що-небудь простіше?

Я похитала головою. Як на мене, так, це було б ідеальним завершенням розподілу й оформлення в академію. Попереду чекав ще цілий місяць канікул, який я збиралася провести з Олексієм.

В аеропорту ми попрощалися з Райаном та Дженні, і я сіла на свій рейс, сподіваючись на швидке повернення додому.

Ще в аеропорту мене зустрів тато. Тож, ідея першим ділом відправитися до Олексія була розбита повністю.

Вельмишановний міністр магії приїхав за своєю коханою та єдиною дочкою на майже непримітному чорному Бентлі. Він посадив дбайливо мене на заднє сидіння разом із моїм багажем, а сам завів машину й неспішно поїхав по середньому ряду.

- Таточку, тобі не здається, що твоїй принцесі вже виповнилося дванадцять, і вона може сидіти попереду? - уїдливо запитала я в батька, дивлячись на нього через дзеркало.

- Ззаду більш безпечно, - пробурчав мій вічно зайнятий батько. - Та й яка різниця? Головне - дістатися додому. Мама вже приготувала обід до твого повернення. Як тобі академія? У твої роки вона здавалася мені найкращим місцем на планеті.

- Така собі, середненька, - невдоволено схрестила я руки на грудях. - Вчителі базікають багато всього зайвого. Учні нічого не розуміють. Красиво, ситно. Але я на вогняному факультеті. Тобі не здається, що це набагато небезпечніше їзди на передньому сидінні? Може, убезпечити мене й пустити вчитися зі звичайними людьми? В мене ж і особливостей ніяких немає. Що я за чарівниця, якщо в мені немає магії?

- Тебе перевіряли ще в дитинстві, - тато уважно стежив за дорогою, тому не бачив, як я скорчила йому гримасу. - У тебе великий магічний потенціал. Те, що він не розкрився, це, лише, питання часу. Я впевнений, ти ще проявиш себе. А учні перебувають під постійним контролем. Не дарма так багато наглядачів у вас. Я впевнений, що академія магії - це те, що тобі потрібно.

- Ну, а, як же магічна війна? - не вгамовувалася я доводити, що мені не місце там. - Мені розповіла про неї сусідка по кімнаті. Тоді пропав цілий факультет. Раптом, ще одна буде? Раптом мене зачарують, або перетворять на жабу?

- Воїн з тих пір не було, - батько не очікував явно такого питання й почав їхати ще повільніше, від чого за ним стали сигналити машини. - Факультет пропав без учнів. Тільки з його деканом. Учні майже не постраждали. Не намагайся, юна леді, ти будеш вчитися там, як би ти цьому не противилася.

По тону батька я зрозуміла, що більше сперечатися марно. Тому я дістала телефон та в черговий раз набрала Олексія.

На жаль, він не відповідав. Тому залишок поїздки я пролежала на задніх сидіннях, скрутившись клубочком.

Коли ми під'їхали до будинку, тато взяв мою валізу, а я швидко побігла по сходах на третій поверх, де знаходилася наша квартира.

У коридорі пахло смаженим та салатами. Від таких ароматів в мить прокинувся апетит. Тому, знявши з себе взуття, я побігла на кухню, де повисла на шиї у мами.

- А морозиво буде? - запитала я після всіх привітань. - А шоколадка? А можна потім до Олексія збігати?

Мама тільки посміхнулася й почала накривати на стіл.

Після тривалого обіду. Я, все ж, вирушила до Олексія, сподіваючись з ним помиритися. Тому, відерце морозива я захопила з собою.

Жив він через два двори від мого будинку. Тому я швидко добралася до мети й подзвонила в знайомі двері, за якими зараз очікувала мене довга розмова з моїм улюбленим.

Їх відкрила мама Олексія та з подивом подивилася на мене.

- Тітко Олено, можна увійти? - мене насторожив її погляд.

Не те, щоб він був холодним, або незадоволеним. Але вона дуже дивно дивилася, немов, впевнена була, що я ніколи більше не прийду до нього.

- Есмі, - мама мого хлопця вийшла до мене в під'їзд та зачинила за собою двері. - Розумієш, я була б дуже рада, щоб ти зайшла. Тільки, бач, ви дуже сильно посварилися перед твоїм від'їздом в цю дивну академію.

- Ну, я розумію, не треба було так лаятися, - кивнула я. - Але, з ким не буває? Я й солодкого принесла, щоб зняти стрес. Думаю, він вже пробачив мене.

- Він не тільки не пробачив, - похитала жінка головою. - Есмі, вибач, але тобі краще не заходити.

Це мені зовсім не сподобалося. Невже думка про мене змінилася через те, що я чарівниця? Ну, бережися татко, влаштую вдома істерику тобі за підтасовування результатів на іспиті та через поїздку.

- Я все одно зайду! - від злості я, аж, ногою тупнула. - Ви не маєте права перешкоджати мені. У нас з Олексієм було занадто багато планів, щоб міняти їх через банальну сварку.

Далі я діяла на емоціях, не віддаючи собі звіту про свої вчинки.

Я штовхнула жінку в бік, щоб розчистити собі шлях, смикнула двері та увірвалася в коридор.

Олексій жив в простій двокімнатній квартирі та його спальня була навпроти входу. Тому, варто було мені увійти, як я побачила свого коханого та всередині у мене все обірвалося.