Глава 2. Вогненний факультет.

Дійшла я якраз вчасно й сіла в компанії незнайомих хлопців за один з наявних тут столиків. Щоб не слухати зітхання про супер-мега-пупер красеня, який зараз сидів у викладацькій зоні й записував щось в журнал.

За його спиною стояв блондин. З не менш гарною зовнішністю та хвилястим білим волоссям.

Він мені здався куди привабливішим за його співробітника.

Молодий маг стояв та сумно дивився на всі боки. І не дивно. Його всі ігнорували. Ну, звичайно, ген, всі шепочуться, а він стоїть осторонь, немов, нікому не потрібний.

- І ти закохалася в пекучого брюнета? - до мене звернувся один з хлопчиків, що сидів поруч, та засміявся. - А я вже сподівався, що ти нормальна.

- Ми чарівники, і для більшості ми всі тут ненормальні, - фиркнула я. - Та й не на нього я дивилася, а на того професора, що за його спиною стоїть.

- Все ж, ти не нормальна, там нікого немає.

- Дивись уважніше!

Я повернулася до вчителів, але там і справді не стояв той, про кого вона казала хлопцеві.

- Напевно, пішов. Я Есмі, до речі. І мене зовсім не приваблюють брюнети.

- Я Райан, - хлопець простягнув мені цукерку в яскраво-зеленому фантику. - І я радий, що ти нормальна. Якщо будемо з тобою на одному факультеті, пропоную дружити. Самому тут нудно.

- Добре, але, тільки, дружбу, - несподівано для себе, я погодилася та прийняла частування.

- Скоріше б дізнатися, на який факультет потрапимо, - мрійливо сказав новий співрозмовник.

- Я й так знаю, що буду на Вогненному.

- Звідки? Нам ще не повідомили результати.

- Ну, а я й без них все знаю. Я підстроїла їх.

- Але, це ж тобі може нашкодити!

- Мені все одно. Я тут ненадовго.

- Чому? Нам тут п'ять років вчитися.

- Це тобі, Райан, стільки. А я тут до тих пір, поки мене не виженуть звідси. Я тут тільки за бажанням мого татуся.

- Шкода. Ти мені сподобалася.

- Ти обережніше. Я заручена вже з іншим.

- Я зовсім не про це! - здається, я образила Райана.

У будь-якому випадку, він подивився в тарілку й почав вечеряти.

Так, було шкода образити людину. Але, краще, нехай зараз дізнається, і не буде ні на що сподіватися.

Решта представників сильної статі мовчали. Нічого не залишалося робити, як взятися за вечерю й чекати оголошення результатів.

     Які почалися, коли тарілки у всіх спорожніли.

     - Радий вітати вас, новачки, в цих стінах, - з-за столу підвівся директор та вийшов на трибуну. - Всі ви знаєте, що в нашій академії є три славних факультети: Терраніс, Фіролен та Емемаз. Які на ці роки стануть для вас будинком та опорою у всьому вашому магічному житті.

Коли директор назвав факультети, троє деканів піднялися й встали перед учнями.

- Дозвольте мені представити їх глав, - продовжив директор та підійшов до набридливого за цілий день красеня.

- Професор Саймон Фрост. Він очолює факультет Терраніс, чиєю стихією є земля. Учні цього факультету неймовірно сильні й витривалі. Коли я буду називати тих, кого розподілили на нього, повинні підійти й встати перед професором.

Далі директор приступив до перерахування учнів. Я не втрималася й стала шукати Тіффані. Щось підказувало, що вона не пройде на цей факультет та можна буде побачити шоу розлюченого блондинки.

Тіффані сиділа недалеко. Її справді не відібрали, але, варто було віддати їй належне, вона постаралася зобразити, що все гаразд. І незворушно попивала сік.

Коли всіх, кого відібрали до факультету Терраніс, викликали, професор Фрост повів своїх студентів до їхньої частини острову.

Мені стало цікаво, чи живуть земляні студенти в глиняних будинках, або печерах? Але думки відволік директор.

- Тепер хочу вас познайомити з деканом факультету Емемаз, - повідомив він. - Це маги, яким найкраще дається стихія води. Наші заклинателі морів та дощів й їх чудова деканка  професор Кенді Льюїс.

Перед майбутніми учнями з'явилася невисока повна жінка в жовтій сукні. Вона мило посміхалася всім та, здавалося, випромінювала добро.

Далі пішов процес, такий саме, як і з Земельним факультетом. Вийшли учні, в тому числі й Тіффані, та вирушили до своєї частини острова, яка так сподобалася мені.

Решта учні підійшли до декана Вогненного факультету, який називався Фіролен. І куди мене розподілили.

Наша декан, професор Єлізаветта Слоу, була не дуже рада побачити мене в складі своїх учнів. Це було помітно по її кислому обличчі, коли вона глянула на мене.

Серед моїх одногрупників так само були Райан та Дженні.

Я підійшла до знайомого хлопця й, не питаючи дозволу, склала йому компанію на час шляху до нашої частини академії.

- Як вважаєш, де ми будемо жити? - звернулася до свого попутника, якого, здається, не дуже обрадував його факультет.

- Не знаю, - знизав він плечима. - Кажуть поблизу своєї стихії.

- А раптом, нам доведеться спати в спальних мішках біля багаття, або спуститися в надра Землі?

- Це найелітніша академія в світі. Не думаю, що жити в таких умовах доставить комусь задоволення.

- А я не здивуюся. І так, сподіваюся, тут суворі правила, щоб частіше можна було їх порушувати.

- Якщо ти не хотіла тут навчатися, чому, просто, не відмовидася їхати.

- Ну як тобі сказати? Ти б зміг відмовити міністру магії?

- Ні, бо він найавторитетніша людина серед магів.

- Ось, і я не змогла.

- Ти хочеш сказати, що ти донька містера Родда?

- Я не хочу говорити. Просто, так є.

Здається, цією новиною я вбила свого нового товариша. У будь-якому випадку, після таких новин він замовк та прискорив темп, розглядаючи все по сторонах.

Я не збиралася залишати його наодинці зі своїми думками й теж прискорила темп. І, поки він милувався околицями, мені випала чудова можливість розглянути мого співрозмовника.

На вигляд Райан був самим звичайним юнаком з непомітною зовнішністю. Його світло-карі очі з цікавістю дивилися на світ з-під темного волосся. Нічого не виділялося в ньому, крім дивної родимої плями у вигляді трикутника. Вона гордо красувалася на правій вилиці й нагадувала кнопку пуск на телевізорі.