Глава дев'ятнадцята: Удар на повал

 Арнольд Лахновский сидів за скляним столом. По заду Сергія Вікторовича стояв Чекіст. Їм обом було цікаво звідки в нього інформація. 

- Його звати Денис Маглов- почав Арнольд - у всілякому разi він представився так. По його словам вiн являється старшим лейтенантом СБУ, і помічником свого шефа...

- Ім'я, посаду шефа називав?- перебив Чекіст. 

- Hi.

- Не перебивай його - Сергій Вікторович Качан зло покосився на керівника служби безпеки компанії. Це був найбільший його прокол за весь час. Чекіст був зобов'язаний перевірити бойфренда Абагейл, але відверто схалтурив.  

 - Продовжуй -  скомандував Сергій Вікторович. 

- Після бійки в клубi, і нічної  пиятики Абагейл направилася до нього. Там вона ніс до носа зіткнулася з його шефом. Денис Маглов її зв'язав. По його ж таки словах убивати дочку одного з найбільших магнатів Британії ніхто не хотів. Абагейл вдалося набрати Машу, і вона звільнила дівчину. 

 За словами цього ж Маглова - Арнольд Лахновский перейшов до головного - в його конторi і за менше вбивали. Він боїться розправи з боку шефа, тому пропонує свою допомогу нам. Аби підтвердити наявність в нього цінної  інформації, він розповiв про обшук. В замін допомоги ,він хоче аби ви замовили за нього слово в його конторi. 

- Якщо справа вигорить - перетремо - сказав Сергій Вікторович. 

 - В такому випадку я маю їхати до дому. Свого телефона він мені не лишив, сказав що в випадку згоди на його умову я маю повідомити йому особисто, у випадку відмови я маю продовжувати працювати. 

- Добре, їдь. Але сильно не впрягайся в цю справу. А то знову все на секретарку звалиш.

 Після того як Арнольд повідомив ім'я генерала Сови, з офісу "НашеналТехноЕкспорт" був здійснений дзвінок в Службу Безпеки України, і домовлено про одну зустріч. Але до того, в будинку Арнольда Лахновского трапилася (точніше сказати якраз таки не трапилася) одна розмова. 

- Маша. Зачекай.- поклавши слухавку,  сказав Арнольд. Маша вже виходила з будинку, коли він вскочив з  крісла.

- Слухай Арнольд, давай пізніше. Абагейл на дзвінки не відповідає, та й в мережі її не має. Як би знову в щось не вляпалася. 

- Це важливо. - наполіг на своєму він.

- Добре ,говори. 

- Маша, нам треба нарешті визначитися...- але як тільки він почав говорити пролунав дзвінок. 

- Так шеф - машинально відповів він.

- Де тебе носить паскуда! Британці перенесли терміни! Треба прискорити підготовку до презентацій основного об'єкта. 

- Тобто як так "прискорити"? 

- Його сини вирiшили розлучатися зi своїми дружинами. Для цього їм потрібно летіти в Британію. Заяви вже зроблена, і нас офіційно просили прискоритися. Так що НЕГАЙНО В ОФІС - крик шефа був настільки гучним, що Арнольд був змушений відірвати слухавку від вуха. 

- Я бачу тобі не до мене - сказала Маша, йдучи. 

- Можу підвезти - почувся голос позаду. Вони обернулися i побачили  Дениса Маглова.

- Все підслуховуєш та винюхуєш!- проричав Арнольд Лахновский. 

- Робота в мене така. До того ж цікаво було що між вами. 

- Самій цікаво -  ледь чутно прошепотіла Маша. 

- Ти до Абагейл? - нащось перепитав Маглов - То поїхали. Малоймовірно що люди Сови сунулися в "Корону", але він зараз на взводi, і різне може утнути. 

- Добре. 

 Арнольд бачив як вона йде. Дивлячись їй в слід він всім серцем хотів її зупинити, розповісти все що відчуває до неї. Але він не знав як це зробити, тому за звичкою багатьох років загнав всі почуття глибоко в середину. 

 В парку була призначена зустріч. Сергій Вікторович Качан прийшов до оговореної лавки. Там на нього чекав звичайний дід, в білім картузі і в білій сорочці, який розкладав шахи. Дивлячись на нього перехожі навіть не здогадувалися що пройшли мимо високопоставленого офіцера СБУ. 

- Присядь. Зіграємо. 

 Як завжди, запрошення було прийнято. 

- Знаю я твого Сову - тут дід скривився як від зубного болю. 

- Все настільки погано?- запитав Сергій Вікторович, пересуваючи фігуру.

- Ну як тобі сказати. - потерши підборіддя, і зробивши хід у відповідь, він продовжив - В середовищі злодіїв в законі  є таке поняття "Апельсин" - людина, яка купила корону злодія в законі. Точно так же і наш "генерал" - це слово було сказано з явною іронією - Сова. 

 Авторитетом він в конторi не користується, але вплив має. Генеральські погони в нашому відомстві це не порожній звук. До того ж з людьми, які стоять в нього за спиною, і які змогли проплатити генеральські погони, ніхто не хоче зв'язуватися. 

- У вас є вихід на його господарiв? 

- Звісно. 

- Тоді передайте їм - я згоден виплатити  відступні, за неотриманий ними прибуток в розмірі десяти відсотків від свого прибутку. Як думаєте погодяться? 

- Правильно чиниш що вiйну не хочеш починати - співрозмовник зробив хід, і забрав фігуру сказав - Підніми до п'ятнадцяти. Там масштаб величезний. 

- Добре. Як швидко вони дадуть відповідь?

- Тут складнощі. Не всі в країні. А сам розумієш - такi питання по скайпу не обговорюють. Поки прилетять, поки обговорять, але і затягувати не будуть.  День, ну два максимум. I, як на мене - вони погодяться. 

 Денис Маглов сидів на дереві i дивився в бінокль. Полегшено видихнув, він сказав:

- Вони на місці. 

 В бінокль було видно чоловік двадцять, які займалися спортом. Хто таскав залізо, хто відпрацьовував прийоми рукопашного бою, багато було тих хто з їх займається на турніку, та і тир не пустував. 

 Ця тусовка ,спортивного типу була так званою "групою номер нуль". Дезертири, мародери, патологічні садисти, i просто покидьки всіх мастей ,відмазані генералом Совою, або витягнутими з зони. Але якщо подумати він сам був не краще. 

 Отримав погони, молодий лейтенант почав робити те, заради чого, власне кажучи, і йшов в органи - заробляти гроші. Так активно й уміло що вже через пару років став розшукувати на кого б переписати бізнес. Але йому нагадали приказку "Не по чину береш". I нагадали жорстко.