Глава п'ятнадцята: Нові факти та союзник

  Приїхавши до дому Маша в першу чергу укутала Абагейл з ніг до голови теплою ковдрою. Видпоюючи її  гарячим чаєм, вислухала її історію.  Після побаченого і почутого Маші стало реально страшно. Подзвонила  обом своїм чоловікам (ця фраза ,пролунавша в головi також не сподобалася її) лишалося одне - чекати. 

 Коли Арнольд зайшов у свій дім, дівчина буквально кинулася йому на шию, піддавшись імпульсу. 

- Пробач - взявши себе в руки сказала вона - Пробачте. Я забулася. 

- Прямо возз'єднання родини. Як мило. - сказав Круг. 

 Обидва повернулися до нього, але сказати нічого не встигли.

- На землю!- крикнув він. 

  Арнольд повалив Машу на підлогу. Круг вихопив пістолет, але куля з чорного ходу була швидше. Вона потрапила в плече. I тут , можливо в перше за все життя, Кругу реально пощастило. 

 Упав він за стіл, чим вийшов з поля зору нападника. Денис Маглов був змушений припинити вогонь, і зайти в кімнату. Цього часу Маші вистачило аби дістати сумочку, намацати в ній руків'я пістолета, і вистрілити прямо з неї. 

- Маша, а звідки в тебе зброя? - трохи прийшовши до тями запитав Арнольд Лахновский.

- Мій подарунок - самовдоволено сказав Круг, дістаючи з потайної кишені шприц, наповнений якоюсь рідиною. 

- А відколи це відібране в бою вважається подарунком? - резонно запитала Маша.

 Вставши вона побачила доволі колоритну картину. Два кілери, що лежали на підлозі. Один колов собі щось в поранену руку, інший лежав без тями. Поруч з нею, на диванчику, лежала втративша свідомість Абагейл. 

 Вставши Арнольд, і пришедший в норму Круг підійшли до лежачого. 

 - Живучий гад - сказав Арнольд Лахновский перевіривши пульс.- Як його там ? Денис Маглов. 

- Навряд чи це його справжнє ім'я. 

 Після зупинки кровi, його прив'язали до стільця. 

- Може приведемо до тями? - запропонував Арнольд. 

- Для початку - Круг кивнув в бiк Абагейл - вислухаємо малу. 

 Коли Абагейл прийшла до тями, вона побачила Машу стоявшу поміж двох чоловіків.

- Розповідай. - схрестив руки скомандувала вона. 

- Вчора, після того що я дізналася, мені захотілося почути рідний голос. Але Денис - кивок на зв'язаного - не відповідав. Тоді я поїхала до нього.

 В дома я його не застала, але в коридорi зустріла сусідку. За допомогою інтернет - словника (у вас, я це вже давно помітила, люди англійську слабенько знають) від неї дізналася про гаражі. 

 Але й там його не було. I тут я побачила БМВ на дорозі. Я вже бувала в цім районi, і розуміла що тут, на таких не їздять. Менi стало цікаво, і я підійшла. 

 Там я побачила розмову ... - тут вона зам'ялася, трохи подумав сказала - он його, з якимось чоловіком в костюмi. Я підійшла і запитала:

- Ден, хто це?

 Замість відповіді - удар в обличчя. Коли я отямилася, сумки біля мене не було. Але після того, як в Ніцці в мене пару раз їх виривали просто на вулиці, я телефон з гаманцем тримаю при собі. Але не встигла нічого до пуття сказати, як зайшов ...- дівчина знову подивилася на зв'язаного - господар гаража. Відібрав телефон, зв'язав мене. Ну а далi ви знаєте. 

- Описати його зможеш?- запитав Арнольд. 

- Зможу - була чітка відповідь. 

- Чим підпише собі смертний вирок. 

 Всі озирнулися, і побачили стоячого, абсолютно вільного від пут, полоненого. 

- Ти як його зв'язав, сволота?!!- викрикнув Арнольд Лахновский в адресу кілера. 

 Круг потягнувся до пістолета. 

- Не варто. Як би я хотів вас убити, то вже убив би. 

- Резонно - відповіла на це Маша. 

- Тоді присядьмо. А то з простреленою ногою стояти не дуже зручно. 

 Всі сiли. 

- Навiть не знаю з чого б почати?

- Почни з початку - порадила Маша Нерест. 

- Ще декілька років тому, компанія "НашеналТехноЕкспорт" почала перемови про налагодження виробництва у нашій країнi з британським промисловцем Геральдом Ван Вуйцом. Спочатку на ці переговори ніхто не звертав особливої уваги. До того моменту, коли Ван Вуйц озвучив намір передати частину виготовленого на підприємстві товару нашому уряду. До того ж не в виглядi податку, а як дар державі...

- Це ж чудово - перебила його Маша. 

- А що хорошого? Прямі постачання це без державних закупівель, без тендерів, без відкатів. Ви навіть не уявляєте які суми, в яких людей, мимо кишень пішли. Ось моєму шефові і доручили зірвати угоду...

- Зачекай - перебив його Круг - А чого це ти з нами такий відвертий? 

- Я засвітив шефа. Не просто засвітив, а перед дочкою Ван Вуйця...

- I що з того? Замочив би просто. 

- Ти цікава людина Круг. Ти або безмежно хоробрий, або надзвичайно дурний. Убити дочку людини, яка з Британським прем'єром в гольф грає. Та нас же знайдуть, з-під землі дістануть, і на Британський же прапор розірвуть. 

 До всього цього, я ще примудрився її - кивок на закутану дівчину - упустити. У нас і за менше агентів ліквідовували. Тому я пропоную вам союз. 

 Не буду набивати собі ціну - у свого шефа я не довго, але його повадки знаю, і можу бути корисним. Єдина моя умова - замовте за мене словечко перед вашими зв'язками в моїй конторi. 

 Оповідач подивився на Арнольда. 

- Я тобі цього обіцяти не можу. Сам розумієш - не мій рівень. Але я передам керівництву твою умову. 

 Його ця відповідь  влаштувала.