Глава дванадцята: Хто ж ти такий?

 На ранок Круг, точнісінько так само, як і минулого разу, з'явився в домi Лахновского. Арнольд якраз спускався сходами. По-господарськи пройшовши, вiн кинув якийсь пакет на диванчик. 

- А де Маша?- запитав найманий вбивця. 

- Вона не зобов'язана вставати в таку рань. 

 Цій відповіді він зрадiв, і почав підійматися на гору. Арнольд миттєво дістав телефон і зателефонував:

- Алло Маш, пробач що розбудив, але тут наш спільний знайомий прийшов. Спустися на хвильку. 

 Коли дівчина спускалась, перше, та і  єдине що, він помітив це відстовбурчена кишеня. Круг же побачив заплакане, хоча і замасковане під косметику, лице. 

- Їжачок вийшов! - не став він приховувати радостi.

- Ще слово...- Маша засунула руку в відстовбурчену кишеню. 

- Добре, добре. Тільки телефон мені віддай. 

- Нащо це?- здивувалася дівчина.

- Алібі тобі буду робити. 

 Кілер відчув нерозуміння, і сплюнувши пояснив:

- Які ви тупі. Тобі сьогодні доведеться проїхатися по парi адрес. А відстежити телефон це чисто технічне завдання.

 Дівчина мимо волi подивилася на Арнольда, шукаючи в нього поради. Після ствердного кивка віддала телефон. 

- Може поясниш що саме я маю робити?- запитала вона.

- Не "ти" а "ви"- кивок на Арнольда. - Подробиці в пакетi.

 Сказав це, він пішов.

 Слідуючи інструкціям, знайденим в пакети, Арнольд Лахновский по приїзду на роботу відразу  пішов до шефа. З ходу став вимагати (не просити, а саме нахабно вимагати) посвятити його в курс справи ймовірного шантажу. 

- А ти нащо  не у свою справу лізеш? 

- "Не у свою справу лізеш?" - повторив слова шефа він. -  На кону вся моя кар'єра. Те, на що я роки життя витратив. Так що, Сергій Вікторович, це моя справа.  

 - Резонно - погодився Качан - Тим паче ти і так на нервах останнім часом. Наші айтішники вирахували  айпі адресу. Але це нічого не дало. Рекламку твоєї Маші злили з одного з інтернет-кафе. Було темно, камери там більше про людське око. Комп'ютери там допотопні, навіть веб - камери немає. Перевірили на предмет злому - теж мимо. Може сам хочеш приєднатися до справи?  

Тут же в головi виплила інструкція:

"... Приїхавши на роботу негайно йди до шефа. Вимагай аби тебе посвятили в перебіг справи про шантаж. Поводь себе сміливо, але не переходь межі  нахабства. Якщо тобі запропонують залучитися до справи - відмовляйся. Сергій Вікторович ненавидить коли лізуть не у свої справи..."

-  Я не спеціаліст по таким справам. Але якщо потрібно...

- Йди вже. Спеців і без тебе вистачає. 

 Маша Нерест цокала каблучками по паркету однієї з київських лікарень.  Мимохідь подивившись на себе в дзеркало, дівчина була змушена визнати, що не зважаючи на всі недоліки, смак в Круга був. Облягаючий медичний халатик, перука брюнетки з окулярями складали образ спокусливої медсестри. Виглядала вона ефектно,  і проводжаючi погляди чоловіків це підтверджували. 

 Знайти палату покоївки Наталiї Шарової  було не важко. Вхід прикрашали двоє амбалів. Короткострижених, в однакових костюмах без краваток, в сонцезахисних окулярах підпираючих стелю. 

 Маша багато чого не розуміла у своїй частинi завдання. В пакетi, окрім речей, була адреса лікарні і один пристрій. До якого також прикалалася рукописна інструкція. 

 Згідно з інструкцію вона мала знайти покоївку і, застосував "спец засіб", допитати її. Знайшовши спеціальну дошку для медсестер, де окрім часу уколів вказувався ще і діагноз. Там вона дізналася що Наталія Шарова, якій судячи з фото на Фейсбук ледь двадцять виповнилося, злягла з серцевим нападом. 

 Без зайвих слів вона зайшла в палату. В слід їй повернулися бичачи шиї велетів. На лікарняному ліжку лежала справжня мумія. Прийшовши, Маша побачила синці під очима:

- Нічого собі "сердечний напад".- прокоментувала побачене вона. 

 Коли її попустило, почала діяти згідно з  інструкцію. Дістав "спец засіб" Маша його розпакувала. Це виявився спрей для носа. Бризнула в ніс розчином, і засікла тридцять секунд. 

 Якщо вiрити каракулям Круга, то там була "сироватка правди". Її треба було вводити в ніс, Маша банально не вмiла робити уколи, і почекати допоки речовина не дійде до мозку. Коли засіб подіє  (а написано було "ти побачиш коли подіє") можна було ставити питання. 

 Очі відкрилися, і дівчина сприйняла це за сигнал. 

- Як тебе звати?- було перше, пробне, запитання. 

- Наташа - була дана в'яла, але цілком зрозуміла відповідь. 

- Де, і ким працюєш?

- Готель "Корона". Покоївка. 

- Тобі доручали, встановити програму, в номери Ван Вуйца? - запитання мали бути чіткі, бажано аби на них можна було відповісти "так" чи "ні".

- Так.

- Ти комусь про це розповідала?

- Ні.

- Спи. 

 Хвора слухняно закрила очі. 

 Наступним місцем куди завiтала Маша Нерест був навчальний заклад, де навчався Денис Маглов. Направившись прямо в деканат, де її прийняв особисто директор Аркадій Борисович Орєхов. Це був коротун років п'ятдесяти, з червоним обличчям і окулярами на носі.

- Одже пані, ви цікавилися одним з наших учеників. Денисом Магловим - хоча було видно що він хоче здаватися впевненим у собі, але коли промовляв ім'я ,голос зрадницьки здригнувся - І я б хотів знати через що? 

 З урахуванням того що  її імені ніхто не питав, та і світити своєю персоною Маша не сильно збиралася. Не приставившись, вона почала викладати легенду:

- Розумієте в чому справа - мій племінник посварився з матір'ю. Уже декілька днів не виходить на зв'язок. Матір вся на нервах. 

- Так чому ви до нас прийшли? Зателефонували б. 

- Ця падлюка телефон вимкнула. - аргументи закінчилися. Бачучу наскільки слабка  версія, вона  підкріпила її останнім аргументом - конвертом з грошима.

- Я вас дуже прошу. 

- Я бачу ваш племінник вам справді дорогий - сказав директор, олівцем відкриваючи конверт - Але ви не по адресу. Наш Денис Маглов точно не ваш племінник.