Глава шоста : Кінець Вовчика

 З шоку всіх дружно вивів шум  поліцейської сирени. 

- Тікаємо !- закричав Арнольд Лахновский. 

 Наче тільки чекаючи команду, всі кинулися в розсипну. Маша Нерест, незграбно біжучи замикала натовп, що біг до протилежного входу у двір. Розраховуючи на продовження вечора, а аж ніяк не на пробіжку, вона залишилась на підборах, і через декілька метрів сталось те, що і мало статися. Вона упала.

- Ти як? Іти можеш?- запитав підбігши Арнольд Лахновский, допомагаючі  встати.

-  Ай боляче !!!- закричала Маша стаючи на ногу.

 Арнольд взяв її на руки. Вибіг с двору, він підбіг до  таксі. Відчинив двері, він посадив дівчину на заднє сидіння. З авто тут же вискочив таксист. Звичайний чоловік років сорока, в шкіряний куртці, такій же кепці, і  з битою в руках. 

-  Викидай свою !- закричав він, розмахуючи битою - Стрілянина, менти. Ми за кримінал не домовлялись!

 Арнольд Лахновский дiстав гаманець. Декiлька купюр  американских доларів лягли в руку таксисту.

- Тут досить щоб ти став склеротиком. - сказав Лахновский сідаючи в авто. 

- Куди їхати?- пристебнувшись запитав водій. 

- Подалi, і по швидше. 

 Вони поїхали,  Арнольд дістав телефон. 

- Ти що робиш? - запитала Маша.

- Треба зателефонувати шефу. Нехай підтягнуть людей, і заберуть Абагейл. 

- Нащо?

- А раптом її в дільницю заберуть?

- Звідки вам витягнути її буде простіше простого. 

- Ну а якщо вона з цим своїм... ну ти розумієш. 

- Слухай Арнольд вона вже доросла дівчинка. Декілька годин як повнолітня. -Маша нахилилася до нього на переданє сидіння, обнявши за плечі прошепотіла на вухо - Ну не псуй ти дівчинці вечір. 

 Вiн поклав телефон в кишеню. 

- Може ти й права. Скільки там тієї молодости. 

  По приїзду Арнольд заніс Машу на руках. Проклавши  її на диванчик він сказав:

-  Я за льодом. 

 Через декілька секунд вiн повернувся, тримаючи в руках  полотенце з кубиками льоду. Приклав його до ноги. Маша сiпнулася. 

- Сильно болить? 

- Та так.  Слухай, а як ти взагалі нас знайшов? 

- Коли ви сiли в авто, я зумів розгледіти та запам'ятати номер. Подзвонив знайомому таксисту, через приятелів - друзів - рідних вийшли на власника авто. Поговоривши з ним, дізнався куди він вас відвіз. Коли я приїхав, ви знову кудись направилися. Ну а я за вами. 

- Дізнався звісно не за безплатно? 

- Ясна річ. А ти це до чого? 

- Тобто за гроші можна купити все? 

- Дійсно не знаєш що й коли прилетить в жіночу голову. 

- Ти з теми не зіскакуй. 

 Арнольд видохну. Подивившись дівчині в очі, він відповів:

- Не все. Далеко не все. Але дуже багато. Ну годі вже філософій на сьогодні.- сказав вiн, знову беручи Машу на руки - Сьогодні був важкий день,  і тобі треба відпочити. 

 Маша обняла Арнольда за шию. Піднявшись сходами, відчинив двері кімнати, поклав дівчину  на її  ліжко. Він уже хотiв пiти, але Маша схопила його за руку. 

- Не лишай мене саму. -  жалібно проговорила вона. 

 Подивившись в злякані очі Маші, Арнольд не зміг пiти. 

  На ранок Маша прокинулася сама. 

- Чи не наснилося мені все? - сама себе запитала дівчина. 

 Власне кажучи, минулої ночі нічого між ними не відбулося. Вони просто лежали обнявшись, до поки не заснули. Без вульгарностi, без домагань і непристойностей з його боку. Без всього того, від чого Машу відверто нудило на роботi. 

 Біллю нога повернула її до реальности. Піднявшись, Маша накинула халат  і вийшла. При кожному кроці нога нестерпно боліла. Спускаючись дівчина вловила запах  їжі, і обривки розмови:

- Катя, мене деякий час сьогодні не буде... З шефом погоджено.... Там нічого страшного... Папери давно в шефа... Це ти й сама можеш вирішити... А це чого до нас спустили? Це геморой маркетологів... Так їм і скажи, слово в слово... Слухай, ти в мене розумниця, можеш  сама декілька годин протриматися.

 Коли Маша спустилася, Арнольд якраз ховав телефон в кишеню. Стояв у фартусi, по верх сорочки, і готував вершину своєї кулінарної майстерностi - яєшню. 

- Ти не на роботi?- щиро здивувалася дівчина.

- Як бачиш. Треба ж переконатися що в тебе з ногою все в порядку. 

- Та годі тобі. Поболить та й перестане. 

- Ні не годі. А раптом там перелом?

- Був би перелом, я б на ногу стати не змогла. 

- Резонно, але  і  з розтягненням жарти поганi. Тим паче - Арнольд ледь стримуючи посмішку додав вiн - я тебе більше на руках носить не збираюсь. 

- Значить так!- явно награно ,вдала ображену Машу. 

- Значить так. 

 Вони обоє розсміялися. 

- Йди до столу. 

 Кульгаючи Маша сiла за стіл. 

- Яєшня, чай і бутерброди. Як вишукано. 

- Знаєш як цей набір називається. 

-  І як же цікаво?

-"Лопай мовчки".

 Смішок вирвався з її вуст. Після сніданку господар дому хотів було іти, але Маша його зупинила. 

- А посуд за собою помити не думаєш? 

 Арнольд скривився як вiд зубного болю. 

- Не ненавиджу мити посуд. Я краще новий куплю. 

- А цей куди?

- В смітник. 

- Ну ти як хочеш - сказала Маша збираючи посуд - а я помию. 

 Господар дому пiдiйшов до раковини.

- Допоможеш. 

- Звичайно - вiн взяв полотенце - витирати буду.

- Яка несподіванка - уїдливо сказала на це Маша. 

 Вся процедура зайняла менш як п'ять хвилин. 

- Ось бачиш, п'ять хвилин і нові, чисті тарілки. - протерши раковину сказала дівчина. Їй було шкода викидати нові речи. Арнольд Лахновский явно не поділяв її  точки зору, чого особливо не приховував. Дивлячись на нього, дівчина, не втрималась і  запитала -  Нащо викидати гарну річ? 

 Маша Нерест відвернулася, не сподіваючись на відповідь. Але на її подив ззаду пролунало:

- Студентські роки нагадало. Я сам приїжджий. Хоча і  поступив на бюджет але, сама розумієш, на життя не вистачало. Шукав підробіток. І одного разу мені реально пощастило - вдалося прилаштуватися посудомийником, в один елітний ресторан.