Глава друга: Iнструктаж

  Авто зупинилося біля одного з будинків в елітному котеджному містечку "Зоря", що  під Києвом. Будинок вразив Машу. Двоповерховий, з великими вікнами, терасою й власним виходом до Дніпра. Саме так вона уявляла дім мрії. 

 - Слухай Арнольд ти дійсно тут живеш?- запитала вона клієнта. Ще з самого початку вони домовилися, навіть коли вони самі, звертатися один до одного виключно на "ти". 

- Якщо справа вигорить - то буде. А поки що в орендi. 

- Пилу в очі пускаєте. 

- Типу того. Заходь, обживайся. 

 По умовах контракту Маша Нерест на місяць поселялася в Арнольда Лахновского. Саме стільки мав тривати приїзд іноземних гостей. Перед тим вони заїхали до Маші, де вона зібрала свої речi. Як справжній джентльмен, господар дому волiк дві величезних валізи й, перекинуту не маленьку сумку  речей. 

- Твоя спальня - захекавшись сказав Арнольд. Це була простора, світла кімната з виходом на власний балкон. По ліву руку був столик, дзеркало в повний ріст й вбудовані шафи. Але основним було ліжко. Велике, білосніжне, з шторами. Здавалось воно одне займало пів кімнати

- Ти поки приведи себе до ладу після поїздки. Я в низу почекаю. 

 Маша оглянула свою кімнату, й знайшла окрему душову. Освіжившись з дороги, дівчина розпакувала речі. Вибрав коротку синю сукню, вона поправила макіяж. Виходячи вона глибоко вдихнула, намагаючись вгамувати хвилювання. Як-не-як такого клієнта в неї ще не було, й на що чекати далi вона гадки не мала. 

 Спустившись сходами перше що впало в око Маші Нерест це якісь папери, якими був буквально встелений столик біля дивану. 

- Тобі чай чи каву ? - запитав з кухні господар дому. 

- Каву. Дві ложки цукру. - автоматом відповіла дівчина, й повернувшись запитала - А що це на столику? 

- Зараз перекусимо, і дізнаєшся. 

 Перекус був не хитрий - чай, кава з бутербродами. Все в одноразових тарах, що чомусь Маші здалося дивним. Вона не могла зрозуміти чому? Арнольд Лахновский сказав з самого початку що тут не живе, посуд придбати ще цілком мiг не встигнути. До того ж не зважаючи на охайний вигляд, відчувалось що він хронічний холостяк. 

 Закінчив з перекусом, і відкинув ці  думки як якусь дурницю, перейшла до дивана. Арнольд подав першу фотокартку. На ній був лисий чоловік, років ближче до шестидесяти, дещо повний в тілі. 

- Це Герольд Ван Вуйцю. Голова  бізнес холдингу. Його дід втік від нацистів з Голландії, в роки другої світової. Титул графа був куплений ним років двадцять тому. Для Британського дворянства вiн вискочка, яких отримав те ,на що немає права. Цей факт компенсує педантичним, навіть фанатичним, дотриманням всіх правил та норм. Тому - Арнольд підсунув книгу - Це короткий довідник по даній темі. 

- Ясно - сказала Маша, зваживши в руці книгу сторінок на п'ятсот. - Дякую що короткий. 

- Будь ласка - сказав він, подаючи наступне фото. На цей раз це була платинова білявка років сорока. - Його дружина - Меліса Ван Вуйцю, в дівоцтві Абрамс. В шлюбi три роки. Колишня фотомодель, не надто успішна. Цей шлюб в Геральда Ван Вуйца другий. Чотири роки тому померла його дружина - Катрiн. Після цього  пішов в загул. В Римi, де Мелісi відмовили по вiку, вони зустрілися. 

- Урвала щасливий білет - прокоментувала дівчина. 

- Саме так - підтвердив Арнольд - У зв'язку з чим патологічно ревнива. Добилася заміни "секретарки" чоловіка на "секретаря" наїхавши на неї. - подав наступні фотокартки додав - в прямому сенсі слова. 

 На двох світлинах було чітко видно як Меліса Ван Вуйцю за кермом кабріолета, на повному ходу збиває брюнетку років двадцяти. 

 В Маші пересохло в горлі, вона нервово ковтнула слину, і запитала: 

- Що це?

- Один з наших козирів, якщо в переговорах щось піде не так. Так що краща ні Геральду, ні його дружинi зайвий раз на очі не попадайся. 

- А чи не забагато ти мені розповідаєш?- запитала Маша Нерест, маючи на увазі "чи не пізно звалити?" 

- Я вважаю якщо людину втягнув в щось, то маєш дати весь розклад. - спалив мости Арнольд Лахновский. 

 Наступні два фото були більш мирного характеру. Це були два чоловіки, років тридцять п'ять на вигляд. Явно близнюки, але абсолютно різні. Один в класичнім костюмi, весь такий джентльмен, другий напроти в джинсах, майці, з борідкою та довгим волостям -" Неформал якийсь"- подумала вона. 

- Той що в костюмi  для нас особливо цікавий. - звернув увагу  клієнт на одне фото - Найджел Ван Вуйцю. Права рука батька. Його головний помічник, і спадкоємець. 

- А другий? 

- Дакер, художник - навіть не приховуючи відверту зневагу відповів він - До справ бізнесу стосунку не має, нічого не вирішує  в компанії, нам не цікавий. 

- Ці дві дами - подав наступні фотографії Арнольд Лахновский - Беатрис й Ребека Ван Вуйці. Коли дійде до званої вечері в мене, зроби так аби вони не перетиналися, а краще щоб взагалі одина одній на очі не попадалися. 

- А чому це?

- Історія взагалі то банальна. Молодша Ребека, увела нареченого, Найджела, в старшої. Беатрис вийшла заміж за молодшого, й по традиції сім'ї поселилися в одному домi. Взагалі вони себе ведуть стримано, як  і належить леді - остання фраза була сказана з іронією, на межi сарказму - але іноді можуть  привселюдно одна  однiй в патли вчепитися. 

- Й на останок - наш головний біль - передав чергове фото. На ній була зображена дівчинка років сімнадцяти на вигляд, повністю в чорному, з  чорним волоссям. - Абагейл Ван Вуйцю. Пізня дитина в сім'ї. Коли померла мати  було їй чотирнадцять. Сама розумієш який вік, стрес вiд втрати матері, постійні конфлікти з мачухою. Результат - подалась в сатаністи.  Але ти сама про все дізнаєшся вивчивши все це. - зібрав документи, і передав Маші. 

- А власне що це ?

- Коротке досьє. Смаки, вподобання, політичні  погляди, улюблені книги, фільми з серіалами. Словом все аби підтримати розмову, і  розуміти з ким маєш справу.