Такт 21. Нове звучання

Вже декілька днів Анфія нудилась в будинку Вістана. Їй виділили кімнату в правому крилі, віддаленому від центральної частини. Як сказав Вістан подалі від сторонніх очей. Адже вона майже втекла із квартири Давида, поки він спав. Яворський наказав дівчині не відповідати на дзвінки брата, ніхто немає знати де вона.

 Кімната невелика, але затишна. Стеля всіяна великою кількістю неонових ламп.

І коли ввечері Анфія лягала у ліжко і дивилась вгору, здавалось що вона в планетарії. За допомогою пульта можна було обрати й навіть колір, а ще сотні лампочок могли інсталювати якісь зображення. Неймовірне видовище, Анфія із задоволенням гралась кожного вечора перед сном із цією чудо-системою освітлення кімнати. Бо насправді їй тут було неабияк нудно. А пальці крутило, через неможливість грати.

Звичайно будинок Вістана був неймовірний. Анфії не ніколи не вірилось, що вона   буде мати змогу, хоч трішки пожити в такому. Її просто вирвали із нудного життя і переселили в райські умови. Вишукана їжа, услужливі домробітники. З неї ніби всі здували пилинки, як із важливої гості. Незвично їй було відчувати на собі таке ставлення. Для дівчини, яка виросла без батьків, це ніби потрапити у країну чудес. Все тут їй подобалось. От тільки Вістана вона майже не бачила, весь у справах. Рано зранку їде, пізно повертається. Єдина розрада, це спілкування із домробітницею Лілею, з якою вона познайомилась в перший раз коли сюди завітала. Ну й охоронець Вадим, який її колись забирав. А так  незважаючи на всю огрядність будинку, Анфії він здавався безлюдною, великою пустелею. Сумувала дівчина із-за навчанням, грою. А через місяць конкурс, до якого вона навіть не має змоги підготуватись. Очі знову почервоніли, згадала Сашу. Може й краще що вона не ходить зараз в училище, там все б нагадувало подругу. Але тут вона відчувала себе законсервованою із власним болем.

- Доброго ранку, снідати будеш? - Ліля заглянула в кімнату до дівчини і не чекаючи відповіді, закотила величезну тацю із великої кількістю продуктів.

- О Боже Ліля я не слон.

- Вістан наказав добре тебе годувати, - підморгнула вона і загадково посміхнулась. – Ох і печеться він за тобою, -  закивала головою, скоса поглядаючи на Анфію.

- Такий вже він вдався, - Анфія намагалась бути нейтральною  у своїй репліці, але в душі розквітла.

- Ага, таку його турботливу вдачу пам’ятаю лише за часів Ангеліни.

Анфія на цих словах відвернулась, вони неприємно різали її слух. Чомусь відчула за собою ревнощі до покійної дружини. Розуміла, що ніякого права на нього не має, тим більше  при живій нареченій. Але все більше згадки про Ангеліну і ставлення Вістана до неї почало нервувати. 

- Що сьогодні думаєш робити? – Ліля перевела тему, і налила їй гарячого чаю, між ними двома ще з першого дня запанували дружні стосунки. Тому Ліля і так безпардонно вривалась до її кімнати, без стуку і без попереджень. Та й в принципі Анфія сама попросила без зайвого пафосу. Їй так було необхідне просте людське спілкування. А не скупе «дякую», «будь ласка».

- Ліля в мене є вибір? Що там Вістан ти його бачила? – з надією глянула на домробітницю.

- Вчора приїхав десь опівночі. Ти вже давно спала. Повечеряв, запитав як ти? І все.

- В мене таке враження наче він мене навмисно уникає. Розумію я тут  не для розваг, і не погостити приїхала. Але очікувала від нього хоч якогось спілкування, аби бодай вдати привітність.

- Не переймайся, роботи в нього багато, такий він знервований останнім часом. Вдома постійно на телефоні з кимось сперечається. Зараз в невеликі проблеми і їхній компанії.

- Та це зрозуміло, - Анфія зробила ковток гарячого чаю. – Сідай поснідай зі мною.

- Ти що нам не можна.

- Ліля! Не будь занудою.

- Не можна! Це проти правил.

- Я тобі дозволяю їх порушити. – Анфія посміхнулась і налила їй чаю.

Ліля здалась і присіла біля неї на ліжко:

- Ой мало не забула, Вістан просив тобі передати телефон тут і сім карта нова, його номер там збережений. Попросив щоб ти в разі потреби зв’язувалась із ним по ньому. А свій старий віддала мені.

- Для чого йому мій старий телефон?

- Ну типу хоче його знищити. Ти ж типу таємна наша гостя. У інші деталі і причини твого гостювання він мене посвячував.

- Я не віддам свій старий телефон в мене там всі важливі контакти і друзі можуть подзвонити. Так йому і передай. – Анфію це обурило їй здалось що Вістан почав переходити межі дозволеного. І починає повністю її контролювати. Цього вона точно не потерпить.

- Роби  як знаєш, тільки мене він по голівці не погладить.

- Ліля спирай все на мене. – підморгнула Анфія.  

Згодом її новоспечена подруга побігла у справах залишивши Анфію одну, знову саму  в чотирьох стінах. Дівчина силою змусила себе піднятись із ліжка і прийняти душ, переодягнутись. Незважаючи на те, що цілими днями вона нікуди не виходить, в піжамі теж сидіти не вихід. Дівчина почала витрушувати весь зміст своєї невеличкої валізи. Так вибір не великий, коли спішно збиралась із старої квартири, очікувала що згодом забере й інші речі. Тому й взяла й найнеобхідніше на перший час. Два гольфи, дві пари джинсів, і футболка. Вибір клас.  В цей момент завібрував телефон, який щойно передала Ліля.

Серце Анфії закалатало, крім Вістана нікому на нього телефонувати. Невже він за три дні, нарешті згадав за її існування?

- Доброго ранку, - спокійно промовила вона, не видаючи свого збентеження.

- Привіт, як ти, обжилась? -  ніжно промовив він.

- Ну так, але б кудись по магазинах не завадило прогулятись.

- Я якраз чого телефоную, зараз до тебе приїде Поліна, подивишся може  й передумаєш по магазинах їздити. Тим більше перший час краще утриматись від публічних місць.

- Вістан, - Анфія почала теребити край кофти, - Ти все перебільшуєш, навіщо аж так, я не свідок, нічого про це не знаю. Я для них не загроза і не несу ніякої цінності.  Може хоча трохи послабити це все? Я знемагаю без гри, конкурс на носі. Може я хоч на репетиції можу їздити?