Такт 17. Духове аташе

Анфія прокинулась у радісному передчутті. Її руки тремтіли від хвилювання. Тихо, аби не розбудити Сашку, яка спала поруч, вона підійшла до шафи. Почала скептично розглядати її вміст. Сьогодні генеральна репетиція конкурсу. Не сказати, що це вирішальна битва, але від неї багато чого залежить. Найприємніше, це те, що вона буде грати сама. Петрук, чомусь, в останній момент відмовилась грати із Анфією. Чи буде вона взагалі грати не відомо. Можливо вона передумала. Та хіба це її повинно хвилювати?

- Сашка вставай, - підбігла до подруги, і почала істерично трясти.

- Скільки годин? Давай на першу не підемо, - дівчина почала відчайдушно відбиватись від насильного пробудження.

- Давай сьогодні взагалі на пари не підемо.

- Ти що? Ти здорова? – подруга вмить підвелась.

- Так, ми влаштуємо похід по магазинах. Я хочу купити щось екстра-супер класне на сьогоднішній концерт.

Саша сонно закліпала очима:

- Ти що банк  пограбувала, -  сказала роздивляючись крупні банкноти, які на постіль перед нею виклала Анфія.

- Ні, це гроші з агентства, які виплатила мені Евеліна. Я довго не наважувалась їх витрачати, але сьогодні особливий день. Ввечері прогон, і я хочу затьмарити всіх, і не тільки грою.  

- О, це інша справа, - подруга бадьоро підвелась з ліжка.

В магазинах у Анфії розбігались очі, вона хотіла приміряти все і одразу. Сашка тільки встигала їй підносити сукні.  На купку вже було відкладено три плаття, які Анфія точно купить. А ще дві пари туфель і маленька чорна сумочка. Всі сукні були вечірніми, і дуже нарядними. Одна була коктейльною, синього кольору. І Анфія майже впевнилась, що одягне її на  концерт.

В момент коли дівчина приміряла чергове вишукане плаття до неї заглянула Сашка, хизуючись чорними босоніжками, на довгій шпильці.

- Правда відпадні? – збуджено протараторила та.

- Так.

- Я б за них життя віддала, - промовила Сашка.

- Може просто їх купити? -  Анфія підійшла до неї і нагнулась аби оцінити взуття.

- Ага, простіше життя, вони надто дорогі.

Анфія глянула на цінник, і загадково примружила очі.

- Я тобі їх куплю.

- Ти що здуріла?! – Сашка ривком закрила шторку до примірочної.

- Я тобі їх куплю і крапка, - Анфія вистрибнула із місця для примірювання.

Вони сперечались на касі, потім із продавцем, але Анфія таки настояла на своєму. Саша, стала власницею заповітних босоніжок. День вдався на ура. Такою всемогучою Анфія відчувала себе вперше. Коли вона розраховувалась за весь цей хлам, навіть не турбуючись про гроші, вона вперше відчула  власну свободу.  Для неї  це було, як знаменням  того життя, яке вона завжди прагнула. Не грошей, ні слави, а бути вільною від кайданів буденності.

Зал був заповнений вщент. Була купа гостей, викладачів училища, учнів. Анфія за кулісами гаряче розтирала долоні. Її виступ був останнім, і вона розуміла, що це неспроста. На кінець ставлять найперспективніших. Петрук таки буде грати, перед нею. Але що вона може їй зробити? Анфія відчула що хоче у туалет, від нервувань вона часто зараз туди бігала. Хоча і води не пила, мабуть пісяла самими нервовими клітинами. Господи куди ж їй подіти свої переживання?! Анфія була впевнена у своїх силах, всю композицію вона відпрацювала від а до я. Кожна нота була ідеальна. Її власна інтерпретація чуттєва як ніколи. Але цю гру сприймала як вирішальну, ніби все життя залежало від неї. Та так і було. Тому і боялась, і пальці судорожно сіпались, вона їх силою заламувала у кулак. Саша до неї заходила щоб підбадьорити, і розвеселити, та сьогодні, навіть, подруга була безсилою, тому пішла в зал. З кожною хвилиною хвилювання дівчини наростало. Зал кипів і гомонів, все здавалось таким масштабним ніби на параді. Анфія забилась у куток, ні з ким не говорячи, не вслухаючись у гру суперників. Приречено чекала свого виступу.

Коли почула своє ім’я, ніби прокинулась. Камінь впав з плеч, вона випрямила руки перед собою,  розминаючи їх. Видихнула і ступила крок на сцену, зустрівшись поглядом із Петручкою, яка йшла за лаштунки. Вона нічого їй не сказала лиш єхидно посміхнулась. Та Анфія знала, що та вже завідомо програла, остання не вона, а Анфія, яка може стати першою.

Вальс дощу,  почався тихенько, із великої октави. Повільно просуваючись до свого розвитку. Мелодія лилась як вода крізь пальці. Вислизала від вух, і була загадковою. Неначе всі ноти злились в щось одне. І не можна їх розгадати. Засекречене звучання. Мабуть і сам Шопен не здогадався що ж туди вклала Анфія. Вона сама й не знала, вона зникла на сцені, розчинилась у музиці, стала її невидимкою. Дівчина не стримувала її грою, а дозволила течії самій обирати напрямок. Анфія почала розхитуватись на стільчику, готуючись до складного уривку. Все здалось як уві сні. Стільчик під нею скрипнув, і вона впала. Забившись сильно ліктем. В залі мертва тиша. Хтось підбіг, і почав її підіймати, бо вона не вставала, лежала як мертва. Анфія знала це провал, після такого падіння, важко взяти себе в руки і зіграти до кінця, рівно і ідеально. Це кінець, вона не хоче продовжувати далі. Підійшов ведучий, на сцену вибігла Сашка. Почала її заспокоювати і вмовляти грати далі. Вже винесли новий стільчик, і перевірили його на стійкість. Та Анфія відчувала що не зможе, її свідомість бив нервовий параліч. Це смерть для піаніста гепнутись на сцені під час гри. А це й ще конкурс. Вона не зможе себе опанувати, але сідає. Починає все заново. Ніби все так, але ось її занімілі пальці починають фальшивити один за одним. Її  друга гра стає повною протилежністю. Все механічно, сухо, і не цікаво. Ніби п’ятикласниця. Анфія починає грати, не дивлячись в ноти, бо сльози починають душити очі. Вона грає музику своєї смерті. Анфія знає її гра жахлива. Це кінець. Вона зламалась разом із стільчиком. 

Коли зала стала пустинною, Анфія не залишала стін свого провалу. От вже прибиральниця почала мити підлогу, шум в гардеробній зійшов на тишу. А вона сиділа на сцені згорблена, як зламане дерево і не вірила своєму провалу. Прокручувала кожну секунду виступу і не наважувалась підвестись. Прикипіла до потрісканого паркету, впала в кому відчаю. Їй поставили не високий бал, незважаючи на всі її досягнення. Це ж конкурс, відбір, він не чекає, тут діють закони фортуни. І сьогодні везіння було не на її стороні. Анфія розуміла, що навіть якщо на самому конкурсі набере максимальний бал, її шанси не високі – ілюзорні.