Такт 16. Побічна партія

- Соль, соль, мі до, - повторювала дівчина нажаті клавіші. Якось останнім часом їй не до музики. Рахувала кожен день до зустрічі із Вістаном. До чергового побачення. Старанно вивчала всю інформацію щодо цього. Наступне побачення буде в Ботанічному саду. Закрила очі в передчутті. Ще два дні. Сьогодні вона була сама, Саша із Віктором пішли в кіно. І зараз вона насолоджувалась самотністю, своїми мріями. І музикою, яка чомусь не хвилювала її так як раніше. Ці дивні зміни її бентежили, але не довго. До того моменту, поки вона не натрапить в мережі на фото Вістана.  Після цього все забувалось.

Давид їй пару разів телефонував, вона не брала слухавку. Морозилась до останнього. Чомусь геть відрізало від нього. Зрозуміла, що більше не хоче з ним бачитись, ні за яких обставин.

В зворушеному усамітнені її застав дзвінок, телефонувала Евеліна. Що їй треба?

- Привіт Анфія. Зайнята?

- Граю.

- Сьогодні ввечері зайнята? – роздратовано повторила та.

- Ні. А що?

- Тут один клієнт хоче з тобою провести вечір.

- Який клієнт? Я думала  тепер буду працювати лише з Вістаном?

- Ну в тебе ж вікно, - хіхікнула та. - Якийсь настирний. Казав що тільки ти йому потрібна. Я його не бачила, тільки по телефону розмовляла. Він заїхав до нас в агентство вже й гроші заплатив. Все так швидко відбулось. Я одразу подзвонила тобі, аби попередити.  

- Ви знаєте хто це?

- Ні, він підписував договір, коли мене не було на місці. Завтра дізнаюсь. Та ти не переживай. Він нормальний. Кажуть красунчик. Всі дівчата його там обступили. Все буде нормально. І якщо він хотів лише з тобою, може тобі видніше, хто це? -  Евеліна  грайливо підвищила тон.

- Поняття не маю, - вона відбилась.

Звісно вона знала хто це, вона відчувала тут вплив Давида. Тільки він міг отак нехтуючи її бажанням, силоміць взяти її увагу. Дівчина остаточно розчарувалась у ньому. В поведінці Давида простежувалась принципіальність і жага взяти вподобане будь якою ціною.  Навіть якщо це суперечило загальноприйнятим нормам. Навіть опонент відкрито заявляє свою позицію. Давид знайшов варіант добитись свого, навіть якщо треба купити її… Як річ. Анфія пирснула слиною. Вона була знічена, але не з тих хто так швидко здається. Якщо він так прагне цього побачення, іона йому влаштує романтік сповна. Розмірковуючи над останніми новинами хотіла набрати Сашку. Раптом мобільний пішов на випередження і завібрував вхідним дзвінком. Телефонував Давид. Анфія у підтвердження своїх думок захитала головою: «Хто б сумнівався!».

- Я слухаю, - сухо відрізала вона.

- Привіт, ти напевно вже в курсі сьогоднішнього побачення.

- Так! – сталево ніби лезом полоснула голосом слухавку.

- Ого, заспокойся, я зовсім не хотів щоб так вийшло, але ж ти не залишила мені шансу, - Давид в цей момент звучав жалюгідно, як побитий пес, Анфія в якусь мить почала сумніватись у своїх емоціях, - - Вибач, ми ж домовлялись поїхати до Лізи, пам’ятаєш? Вона нас запрошувала. А ти цілий тиждень не відповідаєш.

- Тому ти вирішив змусити мене, не залишити мені вибору?

- Невже це погано, коли людина добивається чого хоче?

- Потрібно добиватись цілей. А не змушувати інших людей підкорятись.

- Я просто хотів гарно провести вечір.

- А  ти подумав чи мені це потрібно? – на видиху промовила Анфія.

- Я заїду за тобою о восьмій. Одягнешся у зручний одяг, ми їдемо в гості до Лізи, -  промовив Давид і відбився.

Анфія бурлила як бульйон на плиті. Пускала бульбашки люті, і пирскала краплями кип’ятку.  Ну Давид і сучий син. Як перебороти себе? Як витримати ці години близького спілкування із ним? Вона не знала, і не розуміла. Лише спогади про Вістана, надавали їй сили на  сьогоднішню зустріч.

Давид приїхав рівно о восьмій вечора. Його чорне «бмв» припаркувалось впритик до під’їзду.

Анфія виглянула із балкону, морально налаштовуючи себе:

- Як він мене бісить, - промовила до Сашки.

Машину Давид не заглушив, і вона весь час гуділа, поки Анфія неквапливо збиралась до нього. Вихлопний газ окутав периметр двору у сизий туман, якась бабулька із першого, вийшла на свій не засклений балкон:

- А бодай ти сказився, - прохрипіла вона махаючи палицею у бік машини. Непомітним цей таємний гість не залишився. Слідом за бабцею інші сусіди повибігали на галас, магнетизуючи поглядом круту тачку, що якогось біса сюди припхалась.

- А у нас сьогодні акція, - промовила Сашка відкриваючи дверцята біля водія, нагло сідаючи поруч. У Давида відвисла щелепа.

- Ти отримуєш дві дівчини, за  ціною однієї. – залилась сміхом Саша, і голосно захлопнула двері. Ззаду всілась Анфія, ледве стримуючи себе від сміху.

- Що це все значить? – озирався Давид то на Анфію, то на її подругу.

- У нас сьогодні акція, - повторила Анфія широко розплющивши очі.

- Погратись вирішили дівчата?! – він розлючено завів двигун, - Ну що тоді вперед, - швидко рвонув.

В цей момент на балконі за ними спостерігав Віктор, і нервово зжав в руці телефон. Він почав жалкувати що піддався на цю авантюру. Йому було важко відпускати Сашу із Анфією. Та дівчата накинулись на нього як п’явки. Олександра знала, як нього вплинути, і він здався, слабак.  Він уявляв Сашу в оточенні цих зарозумілих мажорів і його серце обливалось кров’ю. Невже він закохався у цю баламутку? Хоча не розглядав ці стосунки як щось серйозне. А тепер божеволіє. Сьогодні Вітя точно не зімкне очей, поки не дочекається своєї Саші. Засмучено зайшов до квартири, рахуючи хвилини з моменту їхнього від’їзду.

Квартира Лізи знаходилась у центрі в елітному кварталі. Вони піднімались ліфтом на 15 поверх.

- Там напевно і відкрита тераса є, - прошепотіла Сашка Анфії, - Завжди мріяла про таку тусу. Анфії було не до веселощів, ніби передчувала якісь неприємні моменти. І якби тут не було ще й Сашки, вона взагалі б зійшла з розуму. Підтримка подруги зараз відчувалась як ніколи.