Такт 4. Чи варто?

Ввечері того ж дня, Анфія вирішила прогулятись з Сашою в парку, заодно обговорити останні новини.  

- То який він цей Вістан? –  таємниче запитала подруга.

- Загадковий. Не можу повірити що він був підозрюваний у вбивстві своєї дружини, - вдумливо відповіла Анфія, сама лякаючись цих припущень.

- Я не хотіла тобі одразу казати, я погуглила  про нього, - Сашка нервово почала ритись в телефоні – Вістан Яворський, тут стаття давня за нього. Підозрюваний у вбивстві своєї дружини. Зранку прокинувшись знайшов свою дружину Ангеліну Яворську мертвою. За попередньою експертизою, причина смерті – асфіксія.  Він  її придушив? – вона перелякано витріщилась на дівчину.

- Брехня, його виправдали.

- Слухай далі. – Саша закивала головою, і продовжила читати із дисплею, - Як згодом виявилось, асфіксія була спровокована невідомим лікарським засобом, який спричив набряк гортані. Ти розумієш, він щось їй вколов, в нього ж своя фармацевтична компанія.

- Але ж його виправдали, Сашка, досить мене накручувати, мені вже й так страшно. – Анфія всілась на вільну лавку під деревом.

- Це дуже небезпечно, у статті сказано, що яким препаратом була спричинена смерть, слідству так і не вдалось з’ясувати. Вони перевірили його  компанію, і ніяких зачепок не знайшли. І що можливо,  це якась засекречена речовина, яку таємно розробляли в лабараторії.  От того його і виправдали, бо не могли з’ясувати причину смерті, знаряддя вбивства немає. От і все, справа висить як не розкрита. І ще, його дружина за неперевіреною інформацією, була вагітною під час вбивства, на маленькому терміні. Але потім загадка про це, зникла зі справи. 

- О Боже! – Анфія роззявила рота, її очі випромінювали страх, - Ти думаєш він з нею жорстоко розправився.

- Так, а ти наступна, ти не помітила за ним нічого маніакального? Може він хворий? Вбив дружину, а тепер шукає нову іграшку. Це характерна риса усіх маніяків, я колись читала, жертви в них зі схожими типажами, або ж мають якусь спільну характерну  деталь. Червоні колготи, ну це так до прикладу, - подруга так погрузилась у цю тему, що й не помітила як почало сіріти, а Анфію почало трусити від переживань. Бо пам’ятала, що завтра вона залишиться з Вістаном віч-на-віч. І ця перспектива, зараз наводила на неї тваринний страх.

- Годі вже – крикнула Анфія, - Що мені робити? Навіщо я вляпалась в цю авантюру? Тепер думаю не за Ліонську консерваторію чи викладача-збоченця, а як  живою лишитись. Що мені робити? – поглянула на Сашу з надією.

- Тобі треба поговорити з Евеліною, і відмовитись від цього клієнта. Це дуже небезпечно.  – Саша присіла біля подруги і притулилась до неї.

- Сашка, це страшно. Евеліна мене з’їсть. Він же хотів мене відшити, а потім погодився. Це Евеліна мені сказала, ти б чула як вона радісно кричала мені у слухавку, що він таки обрав мене. А тепер, що я їй скажу: "Я не можу?!"

- Подумай до завтра, продумай слова, а завтра все їй випалиш як на духу. Життя важливіше. – подруга обійняла її.

- Ти знаєш, але цей Вістан – Анфія скривилась, - Справив на мене гарне враження.

- Маніяки це вміють – вставила слово подруга.

- Ні, не схожий він на схибленого, він дуже тактовний, стриманий, і мужній. – дівчина замріялась.

- Ти чого? Навіть не думай. – Саша подивилась на неї, як на ненормальну.

- Він звичайно людина із іншого світу, багатий, в дорогому костюмі, такі дівчата як  я, для нього непомітні комахи, що плутаються під ногами. Я одразу це відчула, коли зустрілась з ним. Хоч як він не намагався це приховати. Було доволі некомфортно, ще й його супутниця, така ефектна і стильна, ти б бачила як зневажливо на мене подивилась. Прості люди для них, просто обслуговуючий персонал. Неприємно.  

- Фія, ходімо додому, вже темно. А після цих розмов я й сама почала боятись. – промовила Сашка і встала із лавки, розминаючи ноги.

У квартиру Анфія зайшла о десятій вечора, і хотіла швидко переодягнутись, прийняти душ і вкластись спати. Завтра перша пара. Почула на кухні шум. Хоч би до Ольги Степанівни не прийшов онук, з ним зараз Анфія не мала жодного наміру пересікатись. Цей самозакоханий Віктор, коли приходив у гості до бабусі, проходу їй не давав. Та й Ольга Степанівна завжди підтримувала пориви хлопця. І може й Анфії його зовнішність була приємною, він був доволі симпатичним. А от світогляд хлопця, благав більше простору. Дуже вузькими, Анфії здавались його думки.  Вона зайшла на кухню, і привітно посміхнулась. За столом сидів Вітя, і наминав суп:

- Привіт Фія, до ре мі фа соль, - хіхікнув він.

- Анфія, сідай, якраз супчик свіженький зварила, - заметушилась Ольга Степанівна, швидко насипала і залишила їх вдвох. Завжди так робила.

- Чуєш, коли в тебе знайдеться час погуляти зі мною? – запитав Віктор, Анфія потупилась  у тарілку, їсти зовсім не хотілось.

- Не скоро, дуже зайнята.

- Ти морозишся? Чи може не хочеш замутити зі мною? – Анфія подивилась у його очі, а там нуль.

- Мутять Вікторе - намул у воді. А люди зустрічаються. – перший раз вона відповіла йому суворо, але хлопець нічого не зрозумів. Він був її ровесником, та їй здавалась що вона старша за нього на століття.

- Чуєш,  то що? Підемо кудись? – Анфії здалось що вона розмовляє зі стіною.

- Чую, чую Вікторе, надобраніч – демонстративно встала навіть не доторкнувшись до супу.

- Ти за своєю музикою все життя протирликаєш. – крикнув їй хлопець навздогін.

Швидко прийнявши душ, і переодягнувшись в м’яку піжаму, Анфія підготувала на завтра нотні зошити. Повторила теорію і вирішила змусити себе заснути. Та сон не йшов.  Як сказати Евеліні, що відмовляється від цієї роботи? А борг як виплатити потім? Вона точно її не відпустить, змусить відпрацювати все. Коли Анфія йшла туди влаштовуватись, згадала що перед цим їй Сашка розказувала, які це легкі гроші, і нічого робити не треба. А виявилось, той Джозеф її мало не зґвалтував, а Яворський взагалі схиблений, може й вбити. Серйозні ігри, а вона надто юна для цього. Хоча в собі відчувала стержень, звикла боротись з перипетіями долі. Та зараз відчула страшне безсилля, не може упиратись. Як  же вона втомилась хапатись за це життя, мов потопаюча. Кожний день постійні клопоти, як розтягнути стипендію, відкласти на одяг. При цьому про стиль і моду взагалі не йшлось, головне - щоб тепло і зручно. Музика – для неї єдиний порятунок і втеча від реальності. Коли грає – відчуває себе володаркою світу. При чому Анфія не вважала, що любов до гри, це її дар. Гра – це її піт і кров, і занімілі пальці. Опухлі руки, і безсонні ночі.  Не музика обрала її  - а вона музику.