- Ідіотка! Тупоголова! Ну ти і схиблена! Ти з лісу? - Евеліна, так кричала на Анфію, що її сонцезахисні окуляри впали з голови. Її яскраво нафарбовані очі, з широко розкритими зіницями нагадували погляд Монахині із фільму «Закляття 2». Ще трішки і здавалось її очі спалахнуть від люті, якими вона свердлили худорляву постать дівчини. Анфія забилась у кутку, але тримала фасон, гордовито піднявши підборіддя.
- Ти розумієш, що нас цей Джозеф засудить? Ти знаєш скільки він захотів моральної компенсації?! Ти попала дівчинко. Через тебе у нашого агентства, великі проблеми. Будеш відробляти гроші. У нас тут не інтернат Анфіє, тут живуть цивілізовані люди. – на цих словах Анфія пирхнула прямо в обличчя, власниці ескорт-клубу.
- Я все життя намагалась всього досягнути сама. Я нічого, ні в кого не просила. Єдине моє бажання було, аби мені не заважали. Цивілізовані люди! Не смішіть мене. Саме через цивілізованих людей, я і вимушена була піти у ваше агентство. Щоб я просто мала право, отримати те, заради чого тренуюсь по 12 годин на добу. В нашому світі ніхто нікому не винен. Це я зрозуміла коли вийшла із стін свого інтернату. І знаєте що, у вашому світі часто люблять брати чуже. Мені дуже прикро, що я посміла не розставити перед Джозефом ноги, аби у вашому агентстві все було спокійно. – Анфія іронічно засміялась в кінці своєї тиради.
- Ти дика Анфія, з людьми треба контактувати і загладжувати конфлікти, а ти преш як танк, напролом. А от якби ти по-мирному старалась вирішити цю проблему , то б дізналась, що у Джозефа, статева дисфункція, так що він би тебе не трахнув, навіть якщо б і дуже захотів. Він просто хотів трішки побешкетувати. – Евеліна перейшла на більш спокійний тон. – У нас всі дівчата вміють згладити гострі кути з клієнтами. Так щоб і вовки ситі і ягнята цілі. А ти влаштувала бойовик в готелі.
- Ви б бачили як він на мене накинувся! Я захищалась, а тепер із мене ще й роблять винну. З чоловіками тільки так і треба, по-іншому не розуміють. – гаркнула Анфія, і розлючена підхопилась із стільчика.
- Не знаю що з тобою робити, у свій перший робочий день, ти не тільки не заробила, а ще й загнала нас у борги. Ти так нікого собі не знайдеш Анфія, якщо будеш кидатись на чоловіків з кулаками. Це моя особиста тобі порада. А по роботі… ти повинна відпрацювати борг, інакше прийдеться тобі виплатити нам штраф. Такі умови договору. Мені тебе шкода, не думай що я якась цинічна стерва. Хотіла б тобі допомогти, але не знаю як.
Тут Анфія зовсім пропала в переживаннях, хотіла заробити грошей, аби відкупитись від старого збоченця, а тепер винна ще й агентству.
- Ми працюємо із серйозними людьми, а тебе до них підпускати не можна. Хоч на личко ти і не дурна, але. – Евеліна про щось замислилась, і почала порпатись на своєму столі, перебираючи анкети чоловіків. - Ти ж там казала, що тобі потрібно викладачу хабар заплатити кругленький? – вона дістала калькулятор, і почала щось рахувати. – І нам борг, відпрацювати. – вона клацала пальцями і щось записувала у свій блокнот, потім сама до себе всміхнулась, - Є в нас один клієнт, зможеш йому сподобатись, і зачепитись, заробиш серйозні гроші, покриєш борг, і ще й тобі вистачить. Евеліна підійшла до неї, і простягнула фото молодого чоловіка, – Вістан, власник фармацевтичної компанії, ні одна із дівчат йому не підійшла. Та й всі мої красуні, сахались від нього як від вогню, кажуть що він якийсь дивний. Змушує їх одягати одяг своєї покійної дружини. За смерть якої, його ж самого і підозрювали. Це тобі по секрету скажу.
- Він точно не буде до мене приставати? – перепитала Анфія.
- О за це можеш не переживати. Він дуже вихований та інтелігентний. Так що дивись мені, це твій останній шанс. Будеш поводити себе як няшка, отримаєш що захочеш. Куди ти там хотіла, в Ліонську консерваторію? – моргнула вона їй.
- Так, - Анфія полегшено видихнула.
-Дивись мені – пригрозила їй пальцем Евеліна, - Якщо сподобаєшся йому, і будеш виконувати все що він скаже, отримаєш здійснення своєї мрії.
- І запам’ятай Анфія, не всі чоловіки думають тільки членом. В тебе якесь викривлене уявлення. Ти живеш в якомусь видуманому світі, серед Моцартів і Бахів, озирнись навкруги, і живи теперішнім, а не майбутнім. А тепер йди з моїх очей, щоб тебе не бачила.
- Я тобі напишу сьогодні, коли і де ти маєш з ним зустрітись. Дикунка! – Евеліна крикнула їй навздогін, і вже зовсім перейшла на дружню хвилю, а Анфія дякувала небесам, що все більш- менш вдало вирішилось, то ж ще зарано опускати руки. Їй було цікаво, який цей Вістан вживу? Бо те що вона побачила по фото, її заінтригувало. В нього були дуже чуттєві губи, це єдине що найбільше врізалось їй в пам'ять. Анфії не вірилось що цей чоловік здатен на вбивство своєї дружини. Ну не схожий він на жорстокого вбивцю, зазвичай вони виглядають по-іншому.