Розділ 8

 - Привіт, - промовив Максим, посміхнувшись. – Давно ти вже тут?

 - І тобі привіт, - відповіла Ліля, підійшовши до нього та обійнявши. – Ні, щойно приїхала. Домовились же на 15:00, а я страх яка пунктуальна, ти ж знаєш.

 - Знаю. Чудово виглядаєш, - вказав жестом хлопець на елегантне блакитне літнє плаття.

 - Дякую. Я зазвичай одягаюсь…більш строго. Та ось вирішила, сьогодні це підійде краще.

   «Невже вона це для мене? Старалася, підбирала гардероб? А я приперся в брюках та сорочці, як ніби на роботу».

 - Людно сьогодні. Якось аж не по собі, - спробував він зіскочити з теми зовнішнього вигляду.

 - Так, розумію. Та привід же серйозний – 200 років, як Ешлі взялася за людство.

 - Звісно. Тільки через це я сьогодні тут.

 - А я думала, ти за мною скучив, - знущальницьким тоном мовила Ліля.

 - Ем, ну, звісно, це також. Та я вибрав би менш людні місця для зустрічей. Ходімо уже до сцени, послухаємо, що мер нам розповість.

   Ліля кивнула, взявшись за його руку. Максиму не дуже подобалась публічна демонстрація стосунків, та сперечатися він не став. Друге ж побачення всього, рано показувати свої примхи та пунктики. Так вони попрямували переповненою людьми центральною вулицею в напрямку головної площі міста. Сьогодні й дійсно був неабиякий привід для веселощів. І Луцьк, як і весь світ, святкував на повну. І це ще тільки день! Головне дійство, як й завжди, планувалося на вечір. По всьому світі підготовлено круту програму з відомими музикантами, акторами, феєрверками та світловим шоу.

   Вони йшли мовчки. Схоже, обох це зараз влаштовувало. Та й подорож тривала недовго. Всього кілька хвилин, і дивакувата парочка вже стояла перед нещодавно зібраною сценою, де закінчувалися останні приготування перед виступом мера. Трішки далі розташовувався величезний культурно-мистецький центр, що включав в себе й кінотеатр. Туди Максим і планував заглянути, щоб оцінити кіно про Ешлі, про яке чув нещодавно в новинах.

 - Чим займався у свій вихідний? – порушила мовчанку Ліля.

 - Та так, проводив деякі порівняння технологій минулого та сьогодення.

 - То ти взагалі не відпочиваєш від роботи?

 - Для мене це відпочинок. Подобається мені дивитись на цифри, що ж тут подієш, - спробував максимально невимушено вимовити Максим.

 - Розумію. Я теж, буває, тижнями не відходжу від записів з результатами лабораторних досліджень.

   Раптом загальний галас натовпу різко затих, коли з потужних динаміків пролунав голос мера Сергія Минака:

 - Доброго дня, жителі Луцька. Вітаю усіх вас у цей прекрасний день. 200 років тому наші предки змогли довіритись Ешлі і впустити її у свої життя. І саме завдяки цьому ми з вами живемо в такому прекрасному світі. Світі, де цінуються розум та наполегливість! Світі, де ми піклуємось про слабких та немічних! Світі, де немає місця несправедливості та жорстокості! Отже, сьогодні ми святкуємо. Та не забуваємо про те, що все повинно відбутися в межах культури та моралі. Розважайтесь, та пам’ятайте про Ешлі, і що вона, і цей день – 16 червня – означають для кожного з нас.

   Далі мер розповідав про заплановані заходи. Кіно повинне було розпочатись через годину. І на нього Максим й хотів потрапити. Ліля, звісно, підтримувала цю ідею. О вісімнадцятій стартували музичні заходи. Виступити повинні були представники різних напрямків. Причому, як місцеві, так й закордонні. Зокрема, з Америки приїхав популярний DJ Bee зі своєю шоу-програмою.

   Максимові така музика не подобалась. Як вияснилось після оголошення артистів мером, Лілі також. Вона взагалі далеко не була меломаном. Музика, навпаки, відволікала її від роздумів. Тому обоє вирішили, що після кіно знайдуть якийсь тихий ресторанчик, щоб провести вечір в більш спокійній та інтимній обстановці.

   Мер закінчив промову, ще раз нагадавши про значення Ешлі для людства. «А що ж йому ще робити, як тільки не прославляти ту, хто залишила йому непотрібну в сучасному світі роботу», - подумав Максим, коли вони з Лілею прямували до вільної лавочки неподалік від культурного центру.

   Так, всі чудово розуміли, що політик в двадцять третьому столітті – як королева Великобританії – чисто представницький орган. Всі важливі державні рішення здійснює Ешлі. Люди в минулому уже не раз довели, що на них великі гроші та відповідальні завдання з ними пов’язані покладати не варто. І з появою високорозвиненого штучного надрозуму все кардинально змінилося. Зараз політики виступають свого роду посередниками між програмою та людством. Мабуть, усім так легше й зручніше – не говорити вголос, що у світі вже майже 200 років є один спільний лідер.

   Ешлі ж залишила людям їхні країни, мови, культури, самобутність. Навіть національні валюти не змінились. Хоча вже давно всі користуються електронними «А-Coin», бо так зручніше, людей в Україні і досі запитують, чи не бажають вони отримувати зарплату у гривні. Ешлі розуміла, що все це дуже важливо. Максимові ж подобалось, що на цих купюрах зображували діячів мистецтва та науки, архітектурні пам’ятки. Тому в нього була навіть свого роду колекція старих банкнот та монет.

   Вони сиділи на лавочці. Навколо метушилися люди, на сцені репетирували артисти. Ліля ж опустила голову хлопцеві на плече. Для них час йшов якось інакше, не так як для решти. Кожен був у собі, поглинутий спокоєм. Легкий літній вітер розтріпував їхнє волосся. Мабуть, жоден з них не помічав всієї романтики цього моменту. Та цим вони й ідеально підходили одне одному. Вмінням, самі того не підозрюючи, створювати такі миті.