Розділ 7

   Потік класичної музики порушив ранкову тишу, заповнивши собою весь простір в квартирі. Максим, за звичкою, потягнувся, перш ніж відкрити очі. Відразу ж перевірив час. Рівно дев’ята ранку. Сьогодні була субота – вихідний, тож хлопець дозволив собі прокинутися трішки пізніше. Та не надто, щоб не вибиватися зі звичного режиму.

   День починався, як й завжди, з ранкових фізичних вправ та пробіжки в тихому літньому парку. І Максим, не зволікаючи, перейшов до їх виконання. Настій у парубка був прекрасний. Його перший робочий тиждень завершився чудово, не зважаючи на початкові перешкоди.

   Ешлі пояснила, що такі перевірки та випробування необхідні, бо терористи також за двісті років багато чому навчилися. Це раніше вони лишень створювали різного роду диверсії, під час яких відключали мережу на певній території і атакували людей, позбавлених допомоги Ешлі. Зараз же доходять відомості про спеціальні технології, котрі дозволяють їм перехитрити програму й знаходитись серед звичайних людей непоміченими. Дані ще не підтверджені і, звісно, не підлягали широкому розголосу, та тривожні сигнали уже поступали.

   Максима ж це особливо не стосувалося. Він розглядав Ешлі та її коди, чим був безмежно задоволений. Як ідеальний організм, вона розкривалася перед ним, постійно змінюючись і самовдосконалюючись. А він споглядав усе це з перших рядів, пришвидшуючи такий важливий для всього розумного людства процес.

   Професор Марк Візненський, як не дивно, уже не здавався хлопцеві втіленням світового зла. Як й казала Ешлі, він суворий, та справедливий. І вчора, коли Максим надіслав чергове виконане завдання, той сам підійшов до нього й промовив: «Що ж, може з тебе й стане колись толк. Принаймні, шанси є». А це вже було неабиякою похвалою.

   Хлопець спустився ліфтом на перший поверх і вийшов з під’їзду. Одразу ж рушив до парку, а в голові вже витинав свої симонії Бах. Мистецтво – єдина галузь, в якій людина перевершувала Ешлі. Чомусь їй такі речі, як інструментальна музика, живопис та художня література все ще були не до кінця зрозумілими. Та, якщо так замислитись, воно їй й не треба. Ешлі й так піклувалася за весь світ і все у ньому. Вона змогла досягнути більшого, ніж будь-яка людина в історії. Ще двісті років тому тут же, в Україні, важко було уявити, чи навіть припустити таку реальність – хмарочоси, науковий прогрес, повна матеріальна забезпеченість. Все, що потрібно – просто жити і намагатися залишити свій внесок в майбутнє.

   Й за що боряться ті терористи, Максим зрозуміти не міг. Правду кажуть, як би добре не було, людям завжди буде ще чогось не вистачати. Мабуть, вони з дитинства росли в світі боротьби та болю, котрий дістався їм від батьків, а тим – від їхніх, перших батьків-терористів. Чому ж на цей шлях стали вони, Максим не розумів. Так, Ешлі на початку становлення не була такою довершеною, як зараз. Та й світ тоді ж виглядав значно потворнішим, ніж сучасний. В новинах тих часів тільки й чутно було, як злочинець проник в чиюсь квартиру й вбив господарів, чи як маніяк зґвалтував неповнолітню у парку. Та й ще кучу різних жахіть! Невже той світ був кращим, й за нього слід боротися з Ешлі? Максим для себе точно знав, що ні! Йому подобалася його спокійна й безхмарна реальність.

   Тим більше, в житті хлопця з’явилася Ліля. Розумна, цікава, та ще й не надокучлива, як більшість. А все завдяки тій же Ешлі, котра наполягла на їхньому знайомстві. Після чудово вечора, й ще більш прекрасної ночі дівчина просто зібралася й поїхала додому, сказавши, що їй зранку на роботі треба бути максимально зібраній. З того часу вони кілька разів зідзвонювались, обговорювали роботи одне одного, бажали успіхів, й домовились зустрітися в неділю в центрі міста, щоб відсвяткувати разом 200-у річницю впровадження Ешлі.

   Їхні стосунки були логічними й правильними настільки, наскільки це було можливим. Хтось сказав би, а де ж тут пристрасть, емоції тощо? Та їм же обом усе це тільки заважало б. Людям, котрі вирішили присвятити свої життя науці та самовдосконаленню, необхідно завжди знаходитись в своєму ритмі та зоні комфорту. Тож стосунки «за домовленістю» - саме те, чого Максим прагнув. У нього була поруч людина, здатна вислухати та щось порадити в разі необхідності, задовільнити природні потреби, й в майбутньому стати чудовою парою й матір’ю. Що не менш важливо – вони обоє здатні передати потомству хороші гени. Тож їхні діти зможуть стати прекрасною зміною батькам, й також робити важливі для всього людства звершення.

   Тим часом Максим, закінчивши пробіжку, уже підіймався ліфтом вгору. Душ, сніданок, і весь день для себе. А у нього ж було чимало планів. Хлопець, отримавши доступ до знань наукового центру, нарешті міг пробувати створити щось своє, власну технологію чи програму. Ідей було багато, вмінь також не займати. Звісно, будь-хто вкотре сказав би, що це не відпочинок, а знову робота. Та що ж, якщо хлопець отримував справжнє задоволення від справи, якій присвятив все життя? Чи можна бути щасливішим за нього, хто кожного дня робить щось важливе для людства й водночас приємне для себе? Максим був впевнений, що ні! Тож, поснідавши, не зволікав ні секунди, й разом з Ешлі, рука-об-руку, зробив перші кроки на своєму тяжкому, та безмежно цікавому шляху великих наукових відкриттів.