Розділ 6

   Максим звірив час. «20:48».

 - Може, ще не пізно все відмінити, - тихо промовив він.

 - Ти уже на місці. Нікуди відступати, - відповіла Ешлі.

   Хлопець невдоволено зітхнув, після чого все ж увійшов всередину ресторану «Center» - одного з найпрестижніших закладів у Луцьку. Саме сюди його фактично затягнула таки Ешлі на побачення з Лілею 94%, як її про себе називав сам Максим. Всередині було доволі затишно. Загалом, попри велику площу самої будівлі, все було збудовано та розплановано таким чином, щоб кожен зміг знайти свій тихий куточок. В холі грала приглушена тиха джазова музика. Стіни прикрашали картини, мабуть навіть оригінали. Не те щоб щось дуже цінне, та все ж траплялися доволі вишукані натюрморти та пейзажі, в яких майстри експериментували з кольором та тінями.

 - Доброго вечора, - звернувся до Максима офіціант, вбраний в класичний чорний костюм. – Пан Максим Калинюк, я правильно розумію?

 - Так, все вірно.

 - Пройдіть за мною, Ешлі забронювала для вас столик.

   Максим знав це, і тому рушив слідом за офіціантом. Через кілька секунд вони опинилися в центральному залі, посеред якого струменів тоненькими дужками води невеликий, та натомість доволі симпатичний фонтанчик. Стіни були вкриті спеціальною фарбою, котра постійно, що кілька хвилин міняла відтінок. «Провідник в костюмі» не став тут на довго затримуватися і рушив далі, в глиб закладу. Максим пішов слідом. Вони прокрокували майже в самий кінець, поки не опинилися біля дверей з червоного дерева з золотистими літерами на них «VIP 3».

 - Прошу, ваша зала. Я повернусь з замовленням, щойно ви з ним визначитесь. Гарного вечора.

 - Дякую, - відповів Максим, легко всміхнувшись перед тим, як офіціант розвернувся і пішов назад до центрального залу.

   Хлопець прочинив двері. Всередині стояв один-єдиний просторий стіл з м’якими диванчиками червоного кольору по обидна боки від нього. Лілі 94% ще не було. На годиннику висвітилось «20:53», побачення ж було назначене на 21:00. «Що ж, або вона дуже пунктуальна, і прийде точно хвилина в хвилину, або ж в 21:01 я їхатиму додому в таксі», - подумав про себе Максим, присівши.

 - Ліля уже під’їжджає, скоро буде, - промовила Ешлі.

 - Сподіваюся, в найближчі сім хвилин, - відповів Максим.

 - Не будь таким категоричним, все це для твого ж блага. Можу поки ввімкнути новини, чи щось розважальне. Або ж перейдемо до вивчення меню?

 - Ну, я буду куряче філе у вершковому соусі з якимось легким салатом, тож краще новини. Ану ж, що там наш мер цікавого скаже?

   Через секунду прямо посеред стіни навпроти виникла голограма. Хороша, якісна, різнокольорова. Об’ємне 3D-ТБ, ще одне звичне явище в двадцять третьому столітті. Охайний, статний, вишукано одягнений чоловік в повен ріст за трибуною розповідав про наближення важливої події – 200-ї річниці прийняття світом Ешлі. Святкування відбудуться у неділю, через п’ять днів. Мер Сергій Минак розповідав про заходи, заплановані на цей день. Зокрема, режисери зі світовими іменами підготували цілий фільм про тяжке та, беззаперечно, успішне становлення Ешлі, та її значення для всього людства.

   Далі картинка змінилась, і диктор почав розповідати про інші, менш значущі новини, та раптом двері до зали прочинилися. До кімнати увійшла струнка, темноволоса та, загалом, досить приваблива дівчина. Зачіска, макіяж, манікюр – все було акуратним та в міру стриманим. В голові хлопця промайнула думка, що саме такого зовнішнього вигляду він очікував від колег в центрі.

 - Привіт, я Максим, - вимовив парубок, підвівшись та простягнувши дівчині руку.

 - Привіт, Лілія, - відповіла та, потиснувши її. – Зізнаюсь чесно, у мене немає часу на всі ці побачення, та Ешлі наполягала з тобою зустрітись, - продовжила дівчина, присідаючи.

 - Та ж сама ситуація, - відповів, дещо спантеличений, Максим. – Тож, давай її потішимо, й повернемося кожен до своїх справ.

 - Чудова ідея. Я буду куряче філе у вершковому соусі та якийсь легкий салат. Ешлі, підбери, будь ласка, відповідно до мого смаку з меню.

   Максим на секунду розгубився. А потім почав пильно розглядати свою нову знайому. «Ага, ну точно ж, це все Ешлі порадила, як до мене підійти».

 - Буду теж саме, - спокійно промовив хлопець. – Думаю, з напоїв найкраще підійде червоне напівсолодке вино, як гадаєш?

 - Я пас. Не вживаю алкоголь, й тобі не раджу. Заважає раціонально мислити. Хоча, ти роби, як знаєш.

 - Хм, дивно. Тобі Ешлі підказала так себе поводити зі мною?

 - Як, так?

 - Точнісінько відповідно до моїх смаків та переконань.

 - О, ну звісно, я ж так хочу тобі сподобатися. Мабуть, ти себе великим красенем вважаєш?

   Максим мовчав. Так, вона його «зробила». Схоже, Ешлі й справді знайшла досить цікаву особистість. 94% все-таки. Він усміхнувся.

 - Що ж, вибач. Схоже, ми не з того почали. Спробуємо все ж познайомитися?

   Дівчина було вже відкрила рот, щоб відповісти, та натомість знову його прикрила. Максим зрозумів, що саме у цей момент втрутилась Ешлі. Ліля, ледь помітно, зітхнула, та відповіла: