Розділ 2

   На годиннику висвітлилися цифри: «8:17». Максим вийшов з будинку, де біля самісінького входу уже очікувало таксі – новенька біла «Тесла», керована Ешлі. Хлопець підійшов, двері автоматично відчинилися. Звісно, Ешлі знала, куди йому потрібно. Тож через мить машина рушила, виїжджаючи з двору на проспект Відродження. І далі попрямувала у напрямку центра міста.

   По обидва боки головної траси височіли справжнісінькі хмарочоси: жилі будівлі, торгові центри, ресторанні та розважальні заклади тощо. Подумати тільки, ще два століття тому мало яка будівля тут перевершувала відмітку в десять поверхів. Та й взагалі, українські міста тоді значно поступалися інфраструктурою європейським, чи, тим паче, американським. Та зараз усе змінилося, й люди уже давно перестали дивуватися впливу прогресу на оточуючий їх світ.

   В нових реаліях Україна – одна з передових наукових держав. Будучи в минулому країною з відсталою економікою та низьким рівнем життя, вона стала однією з перших, де проводилося тестування Ешлі та її чіпів. Виявилося, якщо розвинутий штучний інтелект, а не корумповані люди, буде за всім тут стежити, розподіляючи ресурси в правильні галузі, українці, самі по собі, доволі головаста нація. При хорошому фінансуванні та гідних зарплатах саме науковці з цих земель допомогли остаточно закріпитися Ешлі в усьому світі. Деякий час навіть ходила приказка: «Ешлі зачали в Японії, та виховали в Україні».

   Так, систему винайшли саме японці, як засіб для вирішення глобальних світових проблем. І тестували її спочатку на малорозвинених країнах. Так вона, під тиском Америки та Євросоюзу, й потрапила сюди, й кардинально змінила все. У світі зараз панує мир, усі глобальні конфлікти повністю врегульовано, й кожен може спокійно будувати власне майбутнє. Ну, чи, якщо точніше, майже усі. Залишилися тільки терористи, котрі відмовилися прийняти Ешлі та її прогресивні чіпи. Вони ховаються, використовуючи власні технології для різного роду диверсій. Та це лише питання часу, коли їх знешкодять, і прогрес остаточно переможе.

   Й Максим збирався максимально посприяти цій важливій місії. Саме з вивченням нових технологій хлопець й збирається пов’язати сьогодні життя. А він ж бо розумний. Дуже розумний! Найперспективніший випускник, кращий на курсі. Навіть, як охрестили його одногрупники, «улюбленець Ешлі». Так, вона завжди була до нього дуже прихильною. Та це ж й не спроста, він заслужив таке ставлення старанною працею й самовдосконаленням. В той час, коли інші підлітки, хоч і будучи під наглядом Ешлі, все одно намагалися виділити якомога більше часу на розваги, Максим старанно вчився. Він цікавився практично всім, що стосувалося штучного інтелекту, його перших розробок. І Ешлі це оцінила. Вона ж ніколи не помиляється, і стежить, щоб кожен отримав те, на що заслуговує.

   Машина виїхала на Київський майдан, одразу звертаючи до центру. Тим часом зору відкривалися ще вищі та прогресивніші будівлі. Місто росло вгору. Цю тенденцію Україна також запозичила в Японії. Адже там хмарочоси почали з’являтися значно раніше, ще до Ешлі. При маленькій площі країни та великій кількості населення, найкращий вихід – займати площу вгорі, куди тільки можна дістати. Зрештою, увесь світ значно розбудувався за останні сто років. Викликано це, мабуть, єдиною глобальною проблемою, з якою зіштовхнулося людство сьогодні – перенаселенням. З припиненням воєн, стрімким розвитком медицини та загальним покращенням рівня життя, народжуваність сильно перевищила смертність. Колонізувати інші планети все ще залишалося неможливим, тож Ешлі шукала способи вирішити й це питання якомога кращим способом на Землі.

   Максим задумався й відволікся. Тож й не помітив, як таксі припаркувалося біля величезної будівлі Східноєвропейського наукового центру. Раніше тут розміщувався головний корпус СНУ імені Лесі Українки. З появою Ешлі необхідність вивчення деяких дисциплін, як от іноземних мов, просто відпала. Система при потребі виступала в ролі перекладача при спілкуванні між носіями різних мов. Тож і число корпусів університетів зменшили, щоб на їх місці побудувати різного роду наукові осередки. Тому зараз Максим дивився на величезну 100-поверхову надсучасну будівлю, повністю автоматизовану та оснащену найновішими розробками науковців. Справжнісіньким храм знань та прогресу.

   Вперше за довгий час у хлопця закралися побоювання. Він був впевнений у собі та готовий до співбесіди, та все ж включився людський фактор – переживання перед чимось надзвичайно важливим. Кілька секунд він просто дивився вгору, оцінюючи грандіозну будівлю, численні екрани, бронебійні та захищені від стороннього зору вікна, системи стеження та ідентифікації. А він ж був одним з небагатьох, здатних оцінити увесь цей прогрес. Він ж бо ретельно вивчав стародавні технології, й мав чітке бачення того, як виглядав світ до Ешлі.

 - Усе гаразд? – раптом пролунав голос в голові.

 - Так, просто збираюсь з думками. – відповів про себе хлопець.

 - Нічого хвилюватися, ти народжений для цієї професії.

   Хлопець усміхнувся. Ешлі завжди його заспокоювала і розуміла. Для нього вона навіть не сприймалась як система штучного інтелекту. Ні, вона була справжньою, живою, як і він, чи тисячі інших людей навколо. Тільки у всьому кращою, досконалішою! А іноді й дуже навіть розуміючою, та, звісно, справедливою.

 - Що ж, ходімо.

   Перед очима, в лівому кутку внутрішнього інтерфейсу з’явився план будівлі. Червоною лінією виділено побудований маршрут. За звичкою хлопець одразу перевірив годинник. «8:36». «Що ж, краще прийти раніше, ніж запізнитись», - подумав він і сміливо рушив до автоматичних дверей, котрі прочинилися, щойно той підійшов. Сміливо зайшов усередину, де йому приязно усміхнувся охоронець.