Есе до кави
Діалог
Вони сиділи на кам'яній горі мрійливо розглядаючи привабливі візерунки на блакитній небесній скатертині. Дракон і дівчина, сила і слабкість, вічність і життя.
–Розкажи мені, Айя, як пахнуть люди? – розлився зловіщою посмішкою Логус.
Айя погладила його по горбистому черепу і важко зітхнула.
–Гарне питання, мій любий друже. Знаєш, кожна людина пахне по-різному. Хтось пахне спогадами, хтось – майбутнім, хтось пахне токсичністю й штучністю, а хтось живим життям.
–Айю, а який твій улюблений запах? –хутко нагострив вуха.
–Хм... Той, що нагадує мені мене, – мило всміхнулася.
–Дивні ви люди, – невдоволено посмакував відповіддю. – Ви завжди і в усьому шукаєте своє відображення, забуваючи найголовніше, що все і є ти.
–Але якщо все є я, то я є і світло і темрява водночас? – здивовано закинула брову на потилицю.
–Все вірно, маленька, як день і ніч, як смерть і народження, як любов і ненависть. Ваш світ масний і дуже колоритний. Світ можливостей і нездійсненних мрій.
–Милий, Логусе, наш світ багаторівневий і надто складний для розуміння, – насупилася.
–Айю, ваш світ як і всі інші простий і універсальний. Все ускладнюють люди власними думками і діями.
–Логусе, – в очах дракона віддзеркалювалося її відображення, – є щось, чого б ти не знав?
–У вічності є всі відповіді на всі запитання, лиш запаху, запаху нема...
#2360 в Молодіжна проза
#3594 в Сучасна проза
Відредаговано: 13.07.2023
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
