Есе до кави
Тотем
Діана відчувала кожну клітину свого тіла. Серце вигупувало десь у п'ятах. Тільки не зараз. Чого від мене хоче Пагубус? Я маю втримати два світи, інакше сірість, морок і холод навіки пануватиме і внизу і вгорі. Треба якось втримати цю кляту планку.
- Ти маєш впустити в себе свою справжню силу, дозволь їй увійти в твоє тіло, - шепотіла Білиця мені на вухо.
Білиця - мій тотем, маленький, білий , теплий клубок щастя, мій вірний друг і провідник.
- Я не знаю як? На нас влаштували справжнє полювання, все це зовсім не на часі.
- Відчуй себе, вимкни свій гонорливий розум і довірся вищим, - махнула вологим носиком у небо Білиця.
Діана просковзнула між рештками кам'яних стін, і зупинилася біля найвищої з решток. Перевела подих й міцно сниснула клинок у тремтячих руках.
Остання навала зграї Холодухи зрівняла місто з землею. Рештки замку - залишки бувалої розкоші цих країв.
Діана заплющила очі, щоб хоч якось вгамувати хвилювання. Вона нутром відчувала чиїсь кроки. Беззвучні, хижі кроки клятого Крука.
- Я тебе знайшов, мала капоснице... Ходи до татка на ручки...
#2360 в Молодіжна проза
#3594 в Сучасна проза
Відредаговано: 13.07.2023
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
