Моя філософія

Біда нашого народу в тому, що в нас всі знають, як кому ліпше жити, що культ крутих брів, губ, цицьок, нового одягу, актуальних гаджетів просто б'є всі рекорди по актуальності. 
Ми навчилися виживати, воювати, посилати в слід за рос#какашним кораблем,  але єдине, що мене так турбує, що ми не навчилися поважати один одного. 
Ми не вміємо будувати енергетично  здорові сім'ї, ми не вміємо нести відповідальність за все, що з нами відбувається, ми не вміємо радіти за когось ніби за самого себе, бо нас ніхто цьому не вчив. У школі класно вчать як бути крутим фізиком, мовником, істориком і т.д.  На жаль ніхто не вчить як бути класною дружиною чи чоловіком , матір'ю чи батьком, братом чи сестрою, бабусею чи дідом, класною дочкою чи сином. Ніхто не знає як. Вчимося самі у школі життя. І оцінки тут ніхто не виставляє. Учитель гартує тебе мов залізо.  А от яке воно буде нікому не відомо, випещене й блискуче, а може ржаве й покоцане, а може  взагалі купа попелу на тому й усе.
Бог створив людину вкладаючи в неї всю свою любов.
Найважливіші елементи, в тому числі вміння бути щасливим він поклав просто в середину. "Бери мій витвір, живи, люби, мрій, радій. В тобі є все необхідне для цього."
Натомість ми безупинно кудись біжимо, щось шукаємо,  не любимо себе, не любимо те, що нас оточує, нам всього мало.... 
Ми зухвало нехтуємо всим тим божественним, що так старанно вкладав у нас Бог.
Мені дуже хочеться, щоб ми реально навчилися будувати класні сім'ї, в яких один за всіх і всі за одного, і щоб цей девіз розширював свої межі і в дружбі і в роботі і просто був невід'ємною складовою нашої нації. Це супер круто коли суспільство ніби одна родина, справжня, щира, навіть коли зовсім зле . І нехай це буде моєю власною утопією, але іноді найбожевільніші мрії збуваються. Тому... Просто любіть. Любить реально просто. І наш внутрішній бог буде на сьомому небі від щастя.
Цьом 💙💛