Надія

Ніч -хоч око вийми. Чудова пора для пари келихів пива, а мо' й чогось міцнішого.

Максу не щастило з жінками. Сьогодні чергове динамо. Використала, висмоктала до нитки і пустила за вітром. Він був із тих чоловіків, які одружувалися раз і на все життя та з кандидатурами якось не склалося. Фурії його слабке місце, нічого не міг з собою вдіяти, а їх цікавив лише його гаманець. Життя вже добряче навчило, мав трохи гривень на карті "скарбничка". Чергова пасія спустошила навіть кредитку, хоч якесь НЗ. Підійшов до банкомату, зняв кілька сотень. Завтра знову почне з нуля, заробить і відкладе, але то буде завтра. Сьогодні душа вимагає свята. Набульбенитися б до забуття. 

"Окей, бабло є, а де ж протринькати?" - промимрив сам до себе. На очі потрапила вивіска генделя, який славився скандальною репутацією. Клуб " Пекло". "Те що треба",  - й направився до входу. "Що ж, як згорати сьогодні, то саме тут". Контингент бажав кращого. Кілька повій, братва, нарки, неповнолітні. Сів за барну стійку, замовив бренді з колою.  

-Щось ти кислий якийсь, з дівкою розійшовся? -завис над душею бармен. 

Судячи з оточення, Макс був єдиним з ким можна перекинути слівцем. 

-Покинула,-ніби про своє, випив до дна, -налий ще.  

-Жінки суки, така ж бо їх природа, -освіжив дно, - серйозні стосунки це не про мене, - підморгнув, -раджу й тобі переглянути власні цінності.   

-Палити можна? -вийняв пачку цигарок з кишені. 

-У залі для курців, тут не палять. 

-Тоді пляшку текіли он за той столик.  

Бармен посміхнувся. 

-Я б охоче відмітив початок твого нового життя, але на жаль на роботі пити не дозволяють. 

Макс розвалився на невеличкому дивані і запалив. Симпатична офіціантка піднесла замовлення.  

-Ви бажаєте чогось іще? -мило всміхнула.  

-Хіба що тебе на десерт, якщо можна!!? 

-У нас заборонено заводити стосунки з клієнтами, -мовила завчену фразу. 

-Справжнє пекло, а раптом я твоя доля?  

Дівчина всміхнулася, нахилилася й прошепотіла.  

 -О третій здаю зміну, якщо доля, то дочекаєшся.

 Макс ніколи нахабно не клеїв дівчат тим паче у клубах. Сьогодні у нього дебют, перехелив склянку, сіль, лимон, вже не болить.  Спиною відчув пристальний погляд. За кілька столиків у компанії дівчат нудгувала блондинка. Очима благала його, щоб запросив за свій стіл. Макс осушив склянку і підійшов до неї.  

-Я б хотів з тобою випити, якщо ти не проти?! Вона мовчки подала свою білу м'якеньку руку й попрямувала за ним. 

-Що ж будемо знайомитися? Я... 

 -Ніяких імен. Сьогодні ти мій рятівник, а я твоє сонце, яке скраде цей дивний вечір. 

-Тож вип'ємо за наш чудовий дует. Десь там зайокав маленький механізм, шалений вибух ендорфінів замулив розум сигналізуючи, що вечір матиме приємне завершення.

Доцмуливши пляшку, він викликав таксі.

• Я – додому, як хочеш, поїхали зі мною. 
• Знаєш, я віддаю перевагу своєму ліжку, тож... –кивнула головою, – вибір за тобою. 

Не встиг оговтатися, як нова знайома вже лоскотіла своїми розкішними персами над самісіньким носом. Довге біляве волосся пестило живіт. Пружні сідниці вправно рухалися туди-сюди. Майстриня кохання легенько вганяла свої довгі нігтики в шкіру. Нехай розважається киця, можна й побайдикувати. Оформив дівчинку на тверду радянську п'ятірку. Кілька підходів, зміна положення. Технічно, уміло, все на вищому рівні. Кайфонув, видихнув, звалився на бік. Забув перепитати її ім'я, хоча... а власне, навіщо? Це вже не має жодного значення. Макітра репала від випитого. Запалив цигарку. Почухав потилицю. Добряче перебрав. Нова знайома відключилась, не відчуваючи власних ніг. Нудьга.… Поглянув на годинник – за чверть третя. До тями привів душ, одягнувся й рушив назад, до "Пекла". Макс чекав на офіціантку біля виходу. На думку не спадало нічого розумного. Хотілося побачити її і крапка. Вона вийшла разом із барменом, вдала, що не впізнала.

- Чекай, прошу, – схопив її за руку. 

–  Слухай, друже, ти б йшов туди, звідки прибув, – подався вперед її напарник. 

-Нам треба поговорити. 

-Про що? Гадаєш, я сліпа й мені не втямки, де ти і з ким щойно був? 

-Я нікчемний пес, згоден. Не планував, хрєново склалося, вибач, як зможеш. 

-На що ти розраховував, коли йшов сюди? Вирішив пограти у Казанову? Думаєш, ти крутий мен і все таке? 

– Як хочеш, можу підкорегувати йому бульбу, – все не вгавав бармен. 

– Не треба, ти йди, я наздожену. Бармен невдоволено попрямував до свого автомобіля. Макс запалив. 

-Не знаю, сама ж казала, доля... Останнім часом все пішло на перекіс. Не знаю й сам, на що я сподівався. Пробач. Макс натягнув комірець пальта по самі на вуха і подався геть. На вулиці панувала пізня осінь. Заплакані калюжі зустрічали його сумними посмішками. Холод пробирав до кісток, почалося похмілля. 

-Ей, ти, зачекай, – почув її голос і обернувся. –Сідай, піздвезу, погода не тішить, – прощебетала офіціантка.  З салону старенької дев'ятки линув легенький джаз. Макс безапеляційно прилаштувався спереду.