Епілог

Марта дивилася на напис на підвіконні: «ERROR 404: Я ЩЕ ПОВЕРНУСЯ». Вона відчула, як по спині пробіг знайомий холодок, але цього разу страх не паралізував її. Він розлютив її.

​— Ні, — твердо промовила вона. — Більше ніяких копій.

​Вона схопила телефон. Заряд показував 15%. Дівчина завантажила спеціальну програму-деструктор, яку Макс колись показував їй на уроці інформатики. Її пальці літали по екрану. Вона вводила команди, які раніше здавалися їй китайською грамотою, але тепер код став зрозумілим, ніби її власні думки.

​ROOT ACCESS: GRANTED.

COMMAND: WIPE ALL HIDDEN SECTORS.

​Екран спалахнув фіолетовим. Телефон почав вібрувати, намагаючись вирватися, ніби жива істота, що б’ється в конвульсіях. З динаміка донісся тонкий, ледь чутний писк — останній крик цифрового паразита.

​Напис на підвіконні на очах у Марти почав затягуватися, ніби рана, поки дерево не стало знову гладеньким.

​«System Clean. No threats found».

​У школі було гамірно. Марта бігла коридором, шукаючи очима знайоме чорне худі. Вона добігла до кабінету інформатики і побачила його. Макс сидів на підвіконні й спокійно читав книгу. Жодних глітчів, жодного цифрового шуму.

​— Максе! — вона підбігла до нього, ледь переводячи подих. — Ти живий! Ти справжній!

​Хлопець підняв голову і здивовано глянув на неї.

— Звісно, справжній. А мав бути ким? Роботом? — він усміхнувся, і ця усмішка була абсолютно людською.

​— Ти пам'ятаєш? Вежу, вірус, як ти рятував мене?

​Макс насупився, на мить задумавшись.

— Слухай, Марто, мені снився дуже дивний сон сьогодні... Ніби ми бігали містом, яке розпадалося на кубики. Але це просто сон. Ти ж знаєш, я вчора переграв у нову бродилку.

​Марта завмерла. Він не пам'ятав. Система стерла його спогади, щоб відновити баланс реальності. Тільки вона залишилася свідком того, що сталося.

​Вона посміхнулася і сіла поруч.

— Знаєш, — сказала вона, дістаючи телефон і рішуче видаляючи всі сумнівні додатки, — давай сьогодні просто прогуляємося в парку. Без телефонів.

​— Без телефонів? — здивувався Макс. — А як же стріми, фото, чати?

​— Повір мені, — Марта подивилася на справжнє синє небо за вікном, де пливли справжні, не піксельні хмари. — Реальність набагато цікавіша, коли ти бачиш її власними очима, а не через лінзу камери.

​Вона вимкнула смартфон і поклала його глибоко в сумку. Сьогодні її батарея була заряджена на 100%, і цього разу це залежало тільки від неї.

​