Розділ 2 . Збій у системі

Марта швидко запхнула обвуглену кнопку в кишеню піжами. Руки тремтіли. Вона накинула халат і вибігла на кухню, сподіваючись, що запах ранкової кави та голос мами розвіють цей нічний кошмар.

​На кухні все виглядало як зазвичай. Мама Ганна стояла біля плити, а молодша сестра Надійка вже порпалася в тарілці з пластівцями. Але щось було не так. Звуки... вони здавалися надто чіткими, ніби записаними на професійний мікрофон.

​— Доброго ранку, соню, — сказала мама, не повертаючись. — Сідай їсти.

​Марта сіла навпроти сестри. Надійка підняла голову, і Марта ледь не впустила ложку. Очі сестри на мить моргнули, але не зверху вниз, а горизонтально, як несправний піксель на моніторі.

​— Надійко, ти в порядку? — прошепотіла Марта.

​— Система працює в штатному режимі, — відповіла дівчинка. Вона на мить завмерла з ложкою в роті, а потім раптом розсміялася своїм звичайним сміхом. — Ти чого така бліда? Знову всю ніч у телефоні сиділа?

​Марта відчула, як по спині пробіг холодок. Вона потягнулася до свого смартфона, який лежав поруч на столі. Екран сам по собі розблокувався.

​Батарея: 95%.

​— Мамо, — покликала Марта, — у мене з телефоном щось дивне. Він сам відкриває додатки і...

​Мама нарешті повернулася. Вона посміхалася, але її рухи були уривчастими, ніби відео, яке постійно «підвисає».

​— Просто перезавантаж його, люба, — сказала мама. Вона почала наливати чай, але цівка води застигла в повітрі на кілька секунд, перетворившись на набір прозорих кубів, а потім знову стала звичайною водою.

​Марта заплющила очі й сильно потерла повіки. Коли вона їх відкрила — все було нормально. Мама спокійно пила чай, Надійка сперечалася про мультики.

​«Я божеволію», — подумала дівчина.

​Вона схопила телефон і забігла в свою кімнату, щоб переодягнутися до школи. Але як тільки вона зачинила двері, смартфон завібрував так сильно, що випав з рук на килим.

​З динаміка пролунав голос. Це не був голос бота чи асистента. Це був її власний голос, але спотворений, з металевим відлунням:

​«Не намагайся їх попередити. Вони — лише фоновий процес. Ти — головний файл».

​Марта кинулася до вікна, щоб відчинити його і вдихнути свіжого повітря, але замість виду на двір вона побачила за склом лише чорну порожнечу, заповнену рядками зеленого коду, що нескінченно бігли вниз.

​Батарея: 92%.

​— Ні... ні-ні-ні! — Марта почала гарячково тиснути на кнопку вимкнення, але екран лише висвітив нове повідомлення:

​«Видалення користувача заблоковано. Залишилося 92% завантаження реальності».

​Дівчина зрозуміла: світ навколо неї починає «глючити», бо те, що було під ліжком, тепер переписує її життя. Кожен відсоток зарядки, що зникав — це частина її справжнього світу, яка назавжди ставала цифровим кодом.