8.6 — Що далі? Версія Вільгельма та Ксені

Після весілля вони не відразу вирушили в подорож. Ще кілька днів пара провела у тиші станції, серед квітів та світлових гірлянд, насолоджуючись тим, що тепер вони «чоловік і дружина». 

Вільгельм прокидався раніше за Ксеню й довго дивився, як вона спить, — та, що колись здавалася йому лише нав’язливою пасажиркою, тепер стала сенсом його життя. 

— «Ніколи б не подумав, що моя найбільша битва буде не з ворогом, а з власним серцем», — прошепотів він сам до себе, торкаючись її руки. 

Ксеня, ніби відчувши, розплющила очі:
— «А я ніколи б не подумала, що мій шлях — це не пошук роботи, не виживання в космосі, а знайти когось, хто скаже, що я потрібна. І цим кимось став ти». 

Їхня романтична подорож почалася з планети, де океани світилися у темряві, а на небі сяяли дві зірки. Вони йшли берегом, босоніж по холодному піску, і мовчки трималися за руки. Це була не пригода, не битва, а просто життя. 

Вільгельм показував Ксені старі військові карти, на яких тепер уже не було значення. 

— «Колись я мріяв про перемоги й нагороди. А тепер мрію лише про дім. І цей дім — ти». 

Ксеня сміялася, хоча в її очах світилася ніжність:
— «Я навіть готувати навчусь заради тебе. Уявляєш? Я, яка все життя спалила навіть чайник». 

Вільгельм обіймав її, а вона в ту мить розуміла: це не жарт. Це новий розділ їхнього життя. 

Після подорожі вони оселилися на невеличкій планеті-курорті. Вільгельм вступив до армії світу, але вже не як воїн передової — він став інструктором, вчив молодих рекрутів дисципліни й честі. 

Ксеня відкрила маленьке кафе біля бази. Вона сміялась, що її страви не дотягують до космічної кухні, але солдати приходили саме до неї. Не через їжу, а через тепло, яке вона дарувала. 

Вільгельм кожного вечора заходив у кафе, сідав за стіл біля вікна й дивився, як вона метушиться, подаючи тарілки. Він думав, що ніколи більше не захоче космічних битв. Йому вистачало цієї маленької жінки з великим серцем. 

Ксеня, помітивши його погляд, підморгувала:
— «Гей, командире, вечеря сьогодні безкоштовна». 

І він відчував, що всі війни нарешті позаду.