7.6 — Повернення до своїх

Тиша повисла в ангарі. 

Білл закінчив свою історію. Його голос зірвався на шепіт, а очі палали тією ж ненавистю, що й у руїнах його світу. 

Команда мовчала.
Ніхто не наважувався перебити. 

Шизука (пошепки):
— Це… було справді. Все це… правда?.. 

Вона тремтіла, тримаючи руки схрещеними на грудях. 

Ксеня (знервовано, намагається жартувати):
— Ха… звучить як… найдорожча мильна опера всесвіту… але чомусь зовсім не смішно. 

Джессіка (зі сльозами):
— Боже… якщо він справді такий… якщо він здатен на таке… а ми ж… довіряли йому… 

Білл підводиться. Його голос жорсткий:
Білл:
— Той Робот — не ваш. Ваш ще живий. Я відчуваю це. 

Але часу мало. Якщо він повернеться… він знову почне різати світи, один за одним. 

Команда переглядається. Вільгельм видихає, нервово поправляючи свій мундир: 

Вільгельм:
— Схоже, у нас знову вибору нема. Ми повинні знайти нашого Робота. Інакше — кінець. 

Шизука (рішуче):
— Тоді шукаємо. Він… наш друг. Він потрібен нам. 

Кадр змінюється: командний міст Eros-23, затемнені панелі, лампи миготять. 

Вони знаходять тіло справжнього Робота — понівечене, відключене, але ціле. 

Джессіка (стискає руку брата й дивиться на металевий корпус):
— Будь ласка… повертайся… 

Інженери станції беруть Робота на ремонт. Його очі гаснуть остаточно, наче він заснув. 

Білл (стоїть осторонь):
— Це лише початок. Ви ще не знаєте, наскільки він небезпечний. 

Він дивиться на команду так, ніби хоче попередити — але в його погляді є щось інше: біль і самотність. 

Камера повільно від’їжджає від доків станції, де Eros-23 стоїть пошкоджений, але ще живий. Тиша.