6.8 — Правда Білла

Ангар ще пахнув озоном після вибуху, уламки Темного Робота тліли, немов чорні вуглини. Джонні сидів на колінах, тримаючи голову руками — ніби намагався стримати крики, що виривалися зсередини. Джессіка була поряд, обіймала його, шепотіла:
— Я тут. Я з тобою. Ти не один. 

Вільгельм і Ксеня мовчки дивилися збоку. Шизука стояла з бластером напоготові, але в очах її тепер був не гнів, а напруга — вона теж не знала, у що вірити. 

І тоді заговорив Білл. Його голос був тихим, але в кожному слові відчувалася вага, наче він нарешті розкривав найглибшу таємницю:
— Є речі, яких ви ще не розумієте. Я не просто хлопець Джессіки. Не просто якийсь мандрівник. Я — уламок іншого всесвіту. 

— У моєму світі було все те ж саме, тільки трохи інакше. Там не було мене, як Білла. Була Джессіка. Але одного дня світ згорів — його розірвав… він. Робот. 

Всі здригнулися. Навіть Джонні підняв голову.
— Він знищив усе, — продовжував Білл. — Я був створений як відлуння тієї Джессіки. Її альтернативна версія. Не повна копія, а інша стать, інша форма. Але душа та сама. Я — вона, тільки інший. 

Джессіка завмерла. Сльози, що текли за брата, тепер змішалися з потрясінням. Вона тихо прошепотіла:
— Тобто… ти — це я? 

— Так, — кивнув він. — Я твоє відображення з іншого боку дзеркала. Я пам’ятаю твої страхи, твої мрії. Пам’ятаю навіть те, як ти сміялася, коли була дитиною. Але я пам’ятаю й смерть. Бо я бачив, як наш світ загинув. 

Шизука нервово засміялася, спробувала жартувати:
— Та це вже якийсь маразм сценаристів. Копія Джессіки в штанах… Ну а чого б ні. 

Білл зітхнув і зробив крок ближче до Джессіки та Джонні:
— Я прийшов сюди не лише заради вас. Я прийшов, щоб зупинити його. Щоб не повторилося те, що я бачив. Бо той Робот, якого ви вважаєте своїм другом, може стати таким же монстром. 

У цей момент усі згадали — справжній Робот ще досі лежить десь відключений. А з ними увесь цей час був інший. Темний. 

— Ви мусите бути готові, — закінчив Білл. 

Шизука пирснула, але відвернула обличчя, щоб не бачили, що їй теж страшно. 

Ксеня витерла сльози й сказала:
— Це як у фіналі мильної опери. Тільки ми не знаємо, чи дадуть нам наступну серію. 

Вільгельм підняв келих з енергетиком і урочисто додав:
— За Кодексом дружби, пункт 47: «Навіть у мороці тримайся за тих, хто поруч».