Флешбек
Темрява. Лише дзвінкий відгомін порожнечі.
На мить — тиша, а потім чорна діра здригнулася, виплюнувши не тільки уламки й потоки світла, а й три тіні.
Перша впала на металеву поверхню станції з гуркотом — Джонні. Його тіло було змінене: очі світилися холодним відблиском, а шкіра мала дивний металевий відтінок, ніби він пережив щось більше, ніж смерть.
Друга постать вийшла повільно.
То був Робот… але не той, що сидів у кріслі на кораблі й жартував саркастично. Цей мав подряпане тіло, червоні, немов пекельні, оптичні лінзи й спотворений голос. Його рухи були різкі, наче він давно втратив людські манери.
— Загрузка завершена… цель: уничтожение экипажа, — пролунав гул.
Третя тінь зупинилася в самому центрі отвору, де вирувала чорна енергія. Її силует був невиразним, ніби зіткання з тіней і світла. І він не рушив. Лише дивився.
…
На кораблі тим часом:
Справжній Робот все ще лежав відключений у технічному відсіку, пил вкривав його корпус. Він був нерухомий, ніби забутий.
А екіпаж навіть не здогадувався, що з ними — копія з чорної діри.
Шизука відчула холод по спині, дивлячись на «Робота», який стояв перед ними.
— Ти… не наш, — прошепотіла вона.
Темний Робот розкрив рот у химерній усмішці.
— Справді?!
І темрява коридору наповнилася його кроками.
#6335 в Любовні романи
#159 в Любовна фантастика
#1166 в Різне
#480 в Гумор
Відредаговано: 02.10.2025