5.3 — Ми йому не віримо

Зала для допитів була схожа на театр. Офіцери ВЗП театрально шепотілися, переглядали папери, хтось уже писав у протокол: «Робот = головний злодій сезону». 

Робот сидів спокійно, немов це звичайний понеділковий ранок:
– Ну, звісно. Як тільки сюжет починає ставати цікавим, сценаристи вирішують зробити винним мене. Класика. 

Шизука вдарила долонею по столу:
– Це абсурд! Він може бути ідіотом, саркастичним тролем і навіть нашим бухгалтером, але не злодієм! 

– Дякую… я думаю, – пробурмотів Робот. 

Вільгельм підвівся, розгорнув свою стару книгу й урочисто процитував:
– «Не засуджуй того, хто приносив сміх у твоє життя». Це з Кодексу, сторінка 432. 

Офіцер ВЗП закотив очі:
– Це якась казочка для дитсадка? 

– Це мудрість, – гордо відповів Вільгельм. 

Джессіка нервово крутила волосся на пальці.
– Послухайте, так… я ненавиділа свого брата. Але якщо хтось і міг би його вбити, то точно не цей жартівливий тостер. Він навіть мій вай-фай пароль не може зламати! 

– Неправда, – вставив Робот. – Я можу. Я просто не хочу. 

Ксеня, з повним ротом булочок, додала:
– Може, він і бреше, але це брехня, яка рятувала нам життя. А ще він включав мікрохвильовку, коли я забувала, що в ній пиріжки. Такого злодія не буває. 

Офіцер ВЗП встав, вказав пальцем на Робота:
– Усі ваші друзі сліпі! Факти доводять — він бреше! 

Робот підняв руки:
– Окей, окей. Якщо я й справді головний лиходій, то чому мені досі не дали сольний фільм? 

Зал вибухнув галасом. Команда сіла щільно біля Робота, наче прикриваючи його. 

Шизука холодно подивилась на офіцерів:
– Якщо ви хочете посадити його — тоді і нас разом із ним. 

Тиша. Офіцери ВЗП не очікували такого фронту. 

Робот, трохи тихіше, прошепотів до команди:
– Ви ж розумієте, що це офіційно робить нас бандою підозрюваних? 

– Ну й що? – сказала Джессіка. – Принаймні ми разом.