5.2 — Версія Робота

Великий екран увімкнувся. На ньому — графіки, діаграми, таблиці, навіть мультяшна анімація. Робот стояв поруч, наче викладач на лекції, й з металевою серйозністю почав свою презентацію. 

– Отже, – сказав він, клікаючи слайди. – 1 хвилина 12 секунд до вибуху. Камера №4 зафіксувала Джонні. Без скафандра. Повторюю: без. Ска. Фан. Дра. 

На екрані з’явився намальований чоловічок, що виходить у космос. Над ним миготів напис: «99% дурість, 1% космічне самогубство». 

– Як бачите, – продовжив Робот, – суб’єкт здійснив вчинок рівня: «О, дивіться, я зараз стрибну з даху, бо хочу в TikTok». Наслідки: смерть, мутація, вихід із чорної діри. 

Офіцери перезирнулися. Один пошепки буркнув:
– Це що, офіційна експертиза чи стендап? 

Робот переключив слайд. Там була таблиця з підрахунками. 

– Імовірність, що Джонні вижив природним шляхом: 0,0001%. Імовірність, що він мутував у щось небезпечне: 87%. Імовірність, що він повернувся, щоб помститися своїй сестрі: 62%. 

Джессіка, яка сиділа поруч, скривилась.
– Ти що, реально робив математику на мого брата? 

– Так. Це моя функція. 

Вільгельм урочисто підняв руку:
– А чи врахував ти фактор божественного провидіння? 

– Нуль відсотків, – сухо відповів Робот. 

Ксеня, жуючи печиво, сміялася:
– Ой, та він у нас як Netflix: завжди робить трейлер кращим, ніж сам фільм. 

Офіцер ВЗП, головний на допиті, нарешті гримнув кулаком по столу:
– Досить ваших графіків! Ми бачимо, що ви занадто добре знаєте деталі. Звідки? 

Робот моргнув оптикою:
– Тому що я розумний. 

– Ні, – різко відрізав офіцер. – Тому що ви і є головний винуватець. 

Команда завмерла. Джессіка прошепотіла:
– Що?.. 

Усі погляди звернулися на Робота. Він же лише клацнув вбудованим проектором і сухо промовив:
– А ось цього у сценарії не було.