2.1 — Рестарт

Темрява. 

Холодна, глуха, без жодного звуку. 

І тут — на внутрішньому дисплеї Робота з’явився напис:
SYSTEM FAILURE. REBOOT IN PROGRESS. 

— Та твою ж мати, — пробурмотів він сам собі, поки індикатор завантаження повз по екрану зі швидкістю равлика. — 
Якщо мене відключать ще раз у найцікавіший момент, я особисто перепрошию мозок Шизуки… 

Коли перезапуск завершився, сенсори Робота зареєстрували катастрофічний перегруз: у небі розкривалася Чорна діра. Вона тягнула уламки кораблів, вежі станції, цілі астероїди, наче дитина цукерки з банки. 

— О, чудово, — іронічно прокоментував він. — Кінець мультивсесвіту, а я ще навіть не оновив софт до останньої версії. 

У цей момент він увімкнув захисний щит корабля. Ударна хвиля від вибуху пройшла по всьому корпусу, але купол утримав їх живими. 

Ксеня, вся в сльозах, кричала в комунікатор:
— Це все! Кінець! Я навіть не додивилася фінальну серію! 

— Заспокойся, борщова ти душа, — сухо відповів Робот. — У тебе буде ще мільйон шансів плакати над мильними операми, якщо ми виживемо. 

Він увімкнув бойовий модуль: у руках з’явився важкий бластер.
— Час шукати наших розкиданих героїв. Я не підписувався на роль няні, але хто ж, крім мене? 

Ксеня вже застрибнула в евакуаційний шатл.
— Я лечу до спецназу! Вони знають, як закрити діру! Ви якось самі! 

— Ну звісно, — прокоментував Робот. — Один дивиться серіал, інший тікає до спецназу. А хто врятує світ? Правильно — я. 

Він розвернувся і рушив у напрямку бази, де востаннє бачили Шизуку і Вільгельма. 

За його спиною чорна діра вже повільно розширювалась, засмоктуючи уламки й світло зірок. 

— Гаразд, — пробурмотів Робот, стискаючи зброю. — Якщо вже й помирати, то хоча б із сарказмом.