Шизука і Вільгельм бігли темними коридорами ворожої бази. Сирени ревли, стіни тряслися.
— Роботе, прийом! — закричала Шизука в рацію. — Нам потрібна евакуація негайно!
В ефірі була тиша. Лише уривки:
«…сиг… сист… поми…»
— Він завис! — з люттю кинула вона. — А Ксеня?
— За Кодексом, пункт 3: «Не залишай друзів», — почав Вільгельм, але замовк, бо знав, що Ксеня зараз зовсім не з ними.
На мосту корабля Ксеня сиділа перед планшетом.
— Боже, він вибрав іншу! — закричала вона, б’ючи кулаком по дивану. Сирени мигали, підлога тряслась, але її цікавив тільки фінал.
На орбіті ворожий флот активував гігантську зброю. Червоні ядра енергії світилися, готові випустити удар, здатний знищити половину галактики.
Раптом з гіперпростору вирвався корабель героїв. Він, ніби за власною волею, пішов на таран.
— Що за… — встиг сказати один із ворожих офіцерів.
Вибух засвітив усе навколо. Половина флоту згоріла в мить. Простір розірвало — утворилася чорна діра. Вона почала затягувати уламки кораблів, станції, а разом із ними й наших героїв.
— Це ще не кінець! — закричала Шизука, тримаючись за поручень.
— Це точно кінець! — відповів Вільгельм, відкриваючи Кодекс і читаючи молитву.
Корабель трясло, метал скрипів, вікна тріщали. Усе летіло в безодню.
#6272 в Любовні романи
#154 в Любовна фантастика
#1191 в Різне
#479 в Гумор
Відредаговано: 02.10.2025