Розділ 15.

Андріель.

Мій зорельот наближався та кордону двох Галактик. Я здолав сотні тисяч космічних миль й ось мій п’ятдесяти добовий політ підходив до кінця. Ще трошки, і я знайду Сінду — планету, з якої два роки тому прибула до нас Аля. Планету, яка є початком нової, незвіданої нами Фіалкової Галактики.

— Андріелю, — пролунав в динаміках голос Едварда. Він незмінно виходив на зв’язок приблизно раз на десять діб. В нашій Галактиці це стало можливим завдяки спеціальним підстанціям. Вони переміщалися в космосі та дозволяли тримати зв’язок між мандрівниками та експедиторами з головною вежею Омікрону.

— Слухаю, Едварде! — озвався я.

— Ми зафіксували перед аварійний стан на твоєму зорельоті. Ти в порядку?

— Останні пару тижнів були напруженими — я потрапив в космічну яму при проходженні чергового порталу, пережив сильну турбулентність та мало не розбився при зустрічі з астероїдом при виході з часового простору. Здається, цей двигун такі потребує доопрацювання, — я сумно усміхнувся.

— Зрозумів. Техніки вже отримали дані з датчиків твого зорельота, ми їх обробимо.

— Можливо, моя свідомість ще не до кінця синхронізувалася з системою керування цих суперсучасних двигунів? Я ж не бував раніше в цих краях, тому слабо уявляю маршрут…

— Справа не в цьому, Андріелю. Боюся, було якесь втручання в механізми керування твоїм зорельотом, але зараз зарано щось стверджувати. Тримай нас в курсі, й раптом що — повідомляй.

— Зрозумів. За моїми розрахунками в найближчу добу-дві я дістануся до Сінди. Вона вже зовсім поруч.

— Чудова новина, — в динаміку почулося якесь хрипіння, а потім зв’язок зник.

Я перевів погляд до бокового ілюмінатора. Автопілот дійсно останнім часом почав відмовляти, і я не розумів, що з ним відбувається, й кілька діб вже намагався контролювати панель керування самотужки, відволікаючись хіба що на прийом їжі та енергетиків. Це виснажувало, але в мене не було іншого виходу: лише зупинившись на найближчий технічній станції я зможу розібратися, що насправді сталося з двигуном. А за даними космічного локатора — найближча до мене така станція якраз на Сінді.

Часу на сон майже не залишалося, а в часи активності я не міг вийти на зв’язок зі своєю Рі. Цікаво, можливо, й вона родом з цієї Сінди? Можливо, я побачу її вже зовсім скоро? Ця думка не давала мені спокою. Я уявляв її собі — усміхнену зі світлим волоссям, ніжну та тендітну. Під час минулої зустрічі я розповів їй історію кохання моїх батьків — вони також були з різних планет. Здається, це стає нашою сімейною традицією.

Попереду мене з’явилася чергова портальна арка, перестрибнувши скрізь яку я мав опинитися поблизу Сінди. Переді мною вихорився смарагдовий туман, я розігнав свій зорельот до максимальної швидкості та налаштувався на проходження останнього стрибка. Аж раптом двигун почав кашляти, зорельот затрясся, і я втратив контроль над панеллю керування. На ній замиготіли десятки червоних лампочок, а всередині корабля зазвучали сигнали тривоги.

Відстебнувши ремені безпеки, я приготувався до евакуації, але перед очима почали проноситися спогади, немов у німому кіно, а ще раптом спливло прекрасне обличчя зеленоокої дівчини, і все ще відбувалося навколо перестало мати значення.

— Рі, моя дівчинко, я обов’язково тебе знайду! — це було останнє, що я прошепотів перш ніж втратити свідомість…

***

— Гей! — хтось тряс мене за плече. — Хлопці, він дихає! Дайте води, хутчіш! — поруч лунали голоси, і я почав розрізняти слова, що звучали чужою мовою. При мені був перекладач, що допомагав нам розуміти один одного при подорожах між планетами. І він, на диво, працював відмінно.

В мій рот потрапило кілька крапель живильної вологи. Я облизнув потріскані губи та обережно розплющив очі.

Стеля була сірою, зі слідами потьоків. Взагалі все приміщення було занурено у напівтемряву, тут неприємно пахло гниллю та сирістю. Цікаво, де це я опинився та що сталося з моїм зорельотом?

— Вітаємо на Епсилоні! — на мене дивився чоловік із добрими фіалковими очима  Він виглядав трохи старшим за мене, мав довге біляве волосся, перехоплене знизу синьою стрічкою.

— Епсилоні? — здивовано кліпнув я. — Але як я тут опинився?

— Твій зорельот розбився неподалеку від нас, тебе викинуло у відкритий космос. Добре, що спецпідрозділ міжгалактичних сил оборони патрулював неподалік, вони тебе врятували й доставили сюди. Хоча… Це як подивитися, — чоловік посунув стілець та сів поруч з моїм ліжком.

— Що це значить? — не розумів я.

— Тобі врятували життя, але невідомо чи зможеш ти коли-небудь повернутися додому.

— Яннісе, досить його лякати! Скажи вже новенькому правду, — до нас підійшов ще один чоловік. Він теж був молодий, а ще дуже високий, мав широкі плечі та довге чорне волосся, а також бороду, що додавала йому певного шарму. Ніс та профіль обличчя нагадував мені якогось птаха, тільки я не міг пригадати де бачив щось подібне, а в золотих очах відображалося співчуття.

— Планета Епсилон вже давно захоплена авторитарним лідером, прибульцем з Сінди…