Розділ 14.

— Облиш, Даніелю, — махнув рукою  Зоріян. — Я не бачу поки жодного натяку на якусь небезпеку. Хіба це було ціллю нашої експедиції — дослідити нові світи та встановити дружні контакти? До нас завітає їхній Володар.

— І все-таки, — нахмурився Даніель. Я не витримала та втрутилася у розмову:

— Даніелю, все буде добре. Я впевнена, що тут ми знайдемо нових друзів. А зараз давайте краще подивимося що тут є, в цій кімнаті.

Апартаменти, що нам виділили, мали дві кімнати. В першій стояло три ліжка та шафа, і звідси виходили двері до другої кімнати, меншою за розмірами, тут була невелика кухня — квадратний стіл, стільці, а також стільниці для приготування їжі та піч, був тут й холодильник, дуже схожий на ці, що виробляли на Дельті.

Поруч з кухнею було ще одне приміщення, яке також було добре знайоме нам за оснащенням — ванна кімната.

— Бачиш, Даніелю, тут все цілком цивілізовано та зручно облаштовано.

— Бачу, — пирхнув посол. — Але я все одно їм не довіряю.

Я зрозуміла, що марно, щось доводити, адже насправді, ми дійсно не знали що відбувається.

За деякий час в наші двері постукали, й двоє дівчат у зелених сукнях внесли дві таці з наїдками та напоями.

— Вітаємо на Ельнесії, шановні гості, — вони посміхнулися та залишивши їжу поспішили піти.

— А їжа подібна нашій, — радісно потер руку Зоріян, глянувши на м’ясо на довгих шпажках.

 — Це, звісно, набагато краще, ніж заготовки на нашому автольоті, — я також сіла за стіл та підняла одну з кришок, якими були накриті тарілки, побачивши запечені овочі.

— Даніелю, ходімо! — покликала я. Сьогодні відповідальний за прийом їжі Даніель не поспішав вечеряти.

Чоловік всівся на стілець й посунув до себе тарілку.

Я вже встигла виставити всі блюда в центрі стола. Окрім м’яса та овочів, тут була чаша з чорною кашею. На вигляд чимось нагадувала пшеницю, але на смак більш м’яка та трохи гостра. З напоїв нам подали два глечики. В одному виявилося кисле молоко, а в іншому ягідний морс.

В цілому все дуже подібне на звичну нам їжу.

— Хлопці, — я обвела уважним поглядом хлопців. — Сьогодні у нас є можливість чудово відпочити у справжніх ліжках та прийняти нормальний душ. Я пропоную не втрачати цей шанс. Хтозна, чи надовго ми тут затримаємося.

— Еріко, я повністю згоден з тобою, — Зоріян обережно торкнувся моєї руки. — Принцесо, ти перша.

— Дякую за підтримку, — я поглянула на астронома й спіймала в його очах чарівну посмішку. Він дивився на мене з теплом, хоча ще кілька днів тому стверджував, що не здатний на турботу про жінок та все його кохання належить Космосу.

Я підвелася з-за столу та сховалася за дверима ванної кімнати. Тут знайшлися рушники та навіть халати, в який я й завернулася після всіх водних процедур. Зняти космічний комбінезон неабияке полегшення. Він, звісно, зручний та комфортний, але все одно має певні недоліки.

Я вмостилася в ліжку, витягнувши зі свого наплічника таблоїд. Цікаво, чи він тут працюватиме?

Планшет увімкнувся, але, звісно, зв’язок тут був інакшим, тому далеко не всі мої налаштування тут працювали, втім, для нотаток — згодиться. І я почала описувати свої враження та вносити їх в програму таблоїда, вперше за весь час експедиції замінивши ним свій блокнот.

Даніель стояв біля вікна та спостерігав як на місто опускаються сутінки.

— Знаєш, принцесо, я подумав над словами, що ти сказала сьогодні вранці.

— Ти про що? — перевела на нього погляд, відклавши вбік свій пристрій.

— Про істинне кохання, — він зітхнув, повернувся до мене, склавши руки під грудьми. — Насправді немає нічого істинного, але є те, що ось тут, — він поклав руку на серце, є дещо, що здатне зігріти навіть в люті морози та осяяти шлях посеред темної ночі. І я мало вдруге не втратив те, за що варто боротися. Дякую тобі…

— Будь ласка, — знизала плечима я, пригадавши нашу останню розмову з дівчатами, точніше з Раяною. Вона попросила мене наглянути за Даніелем, піклуватися про нього поки вона далеко…

— Я ніколи не помічав як багато Раяна робила для мене всі ці роки, що ми працюємо разом. Її турботливо спаковані ланчі, чорний чай з лимоном у перерві між засіданнями в Міністерстві… Вона також самотня й вже не юна, але мудра дівчина…

— Рада, що ти нарешті це усвідомив, Даніелю.

— Я був занадто холодним з нею… Не помічав її. Лише твої слова відкрити мені очі… Я точно бовдур.

— Не кажи так. Ти маєш шанс все виправити. Вона чекатиме на тебе, — запевнила я, хоч мій голос затремтів.

— Дякую, тепер я знаю заради чого маю повернутися додому…

— Нам всім є заради чого повернутися додому. І ми повернемося, але попереду ще чимало нових світів.

— Так, ти права, Еріко. Пишаюся тобою, радий, що ми втрьох в цій експедиції.

Чоловік підійшов та обійняв мене.

— Дякую ще раз.

Він в два кроки опинився на своєму ліжку, а я опустилася на подушки та заплющила очі. Додому мені не хотілося, точніше не так сильно, як те, що спочатку я маю відшукати свого Еля. Можливо, ми зустрінемося вже завтра, можливо, ми вже на одній планеті?