Розділ 13.

— Зоріяне, я принесла нашому талановитому вченому кави та сіла поруч. — А ти віриш в існування істинних половинок?

— Ти на що натякаєш, Еріко? — чоловік зіщулився та з цікавістю подивився на мене.

— Ну, в кохання хоч віриш? — не здавалася я.

— Моє кохання — Космос, — розсміявся астроном. — Насправді, я стільки часу присвятив науці та Інституту, що не мав часу подумати про сім’ю та стосунки, принцесо.

— Але навіть в Інституті є привабливі жінки, — заперечила я, не розуміючи його позиції.

— Я не знаю, чому ти про це питаєш, дитинко, але я, мабуть, застарий для всієї цієї романтики. Я не вірю в ці половинки, як ти кажеш, істинні. Казки це все.

— Це тому, що ти ніколи не кохав, друже, — до нас приєднався Даніель. Він незмінно пив чорний чай з лимоном.

— А ти кохав? — втупився на нього Зоріян.

— Кохав. Але ми обидва були дуже юні та не дуже розумні. Молодець, Еріко, що ти не поспішаєш з рішенням про одруження, — Даніель втомлено зітхнув та зробив ковток гарячого напою.

— Але ти досі сам… — тихо замітив Зоріян.

— Тому й сам, що дурний був, втратив свій шанс, поставивши власні амбіції вище за все. Вона не стала це терпіти, й зараз цілком щаслива в шлюбі з іншим. А я… Бовдур, що я ще можу сказати…

— А я можу сказати, що тобі слід придивитися до Раяни. — Раптом проговорила я, глянувши на чоловіка, що за віком був приблизно ровесником мого батька.

— До чого тут моя секретарка? — щиро здивувався Даніель.

— До того, що вона закохана в тебе.

— Не може бути, — хилитнув він головою.

— Повір мені, я знаю, про що кажу, — я загадково усміхнулася.

— Не слухай її. У Еріки сьогодні романтичний настрій, — розсміявся Зоріян.

— От знайдемо тобі якусь інопланетну леді, Зоріяне, тоді подивимося, хто буде сміятися, — раптом підтримав мене Даніель.

— Змовилися чи що?

— Та ні. Але що ти, що Еріка — дійсно молоді. Вам якраз потрібно шукати кохання, — хмикнув Даніель.

— І тобі теж, — плеснула по плечу дипломата я. — У тебе теж ще купа часу, щоб стати щасливим.

— Кохання-зітхання, подивимося, — усміхнувся Даніель.

Я зрозуміла, що з ними немає сенсу обговорювати мої сни. Обидва чоловіки скептично налаштовані щодо кохання та романтики. А от мій так званий наречений мало не щоночі шепотів мені про призначення та пошуки.

І я вірила та чекала. Тільки б ще впізнати його, зрозуміти, що переді мною саме він.

Можливо, я зустріну його вже завтра? Адже ми наближалися до зірки, яка миготіла попереду жовтим яскравим ліхтариком, немов друге сонце, хоча вона й не була такою гарячою.

На орбіті планети ми помітили щось на кшталт станції, яка випустила в нашу сторону блакитний промінь лазера та в динаміках запищав спеціальний сигнал, а слідом за ним прийшло голосове повідомлення, яке миттю розшифрувала та переклала на зрозумілу нам мову спеціальна програма, розроблена штучним інтелектом та магами Дельти. Цей винахід справжня знахідка, щоб порозумітися з мешканцями інших світів.

— Чекаємо в гості, прибульці! — пролунав веселий голос.

— Здається, вони раді гостям, — Зоріян направив наш автольот на майданчик та ми почали опускатися крізь шар атмосфери, а за пару годин, побачили вогні великого міста.

— Вау! — тільки скрикнула я. — Ця планета дійсно населена!

Я захоплено дивилася в ілюмінатор: ми пролітали над високими скляними будівлями, звідусіль миготіли яскраві вогники.

— Дуже гарно й дивно — в наших містах немає таких високих будівель, — проговорив Даніель розглядаючи на екрані зображення, що передавалися з зовнішніх камер.

— Але тут мало зелені, — додав Зоріян. — І про це свідчить якість повітря, погляньте самі.

Я перевела погляд на цифри на табло керування, і дійсно заклякла на місці — мабуть, в перші години дихати на повні груди тут буде важкувато, але в цілому кліматичні умови схожі на наші.

— Здається, нам сюди, — на панелі замиготіли зелені та червоні лампочки, а на мапі навігації з’явилося місце, де ми могли здійснити посадку.

Це було велике прямокутне поле зі спеціально поміченими яскраво зеленими вогниками напівкруглими платформами. Від кожної такої платформи йшла спеціальна доріжка до скляної будівлі, на даху якої майоріли якісь написи, але прочитати ці символи я не могла.

Зоріян обережно скерував наш автольот на одну таку платформу, і як тільки двигуни зупинилися та відчинилися двері й опустився трап, я побачила навколо безліч космічних кораблів, що злітають чи сідають на цьому аеродромі, так само тут було й багато місцевих мешканців, що поспішали на посадку чи навпаки поверталися із подорожі. На нас вони не звертали уваги, хоч на відміну від місцевих ми мали дещо іншу зовнішність та одяг.

Мешканці нової для нас планети мали ширші плечі та кучеряве чорне волосся, вищий зріст, хоч мені раніше здавалося, що наші чоловіки дуже високі.