Розділ 10.

Андріель.

Планета Омікрон. Смарагдова Галактика

— Андріелю, — до мене підійшла Аля, — тримай. Вона згодиться у твоїй подорожі.

— Що це? — напружився я, приймаючи з рук дівчини пожовклу роздруківку, місцями з масними плямами.

— Це карта зоряного неба. На ній я відмітила кордон нашої Смарагдової Галактики із сусідньою — Фіалковою. Коли дістанешся моєї рідної планети, то знайди цього чоловіка, — вона протягнула фотокарточку. — Це мій рідний дядько.

— Як його хоч звати? — напружився я.

— Дірак, — скривилася дівчина. А я лише хмикнув у відповідь. Відчував, що щось вона не договорює.

— Ти ж втекла від нього, хіба ні? Розповідала, що він прагнув одружити тебе з нелюбом, змушував важко працювати… Ти навіть попросила прихисток, благала не повідомляти у галактичні служби безпеки, — ця Аля була дуже дивною. Вона з’явилася на Омікроні близько двох років тому на власному зорельоті. Тоді ми вперше дізналися про те, що у Всесвіті існує щонайменше дві Галактики, адже її рідна планета, Сінда, якраз була на перехресті тих галактик.

Ми давно звикли до подорожей між найближчими зірками та планетами, у нас було чимало гостей й навіть переселенців із сусідніх з нами космічних світів, а от до сторони, звідки прибула Аля, ми ще не дісталися. Нам не вистачало технологій та обладнання на вивчення глибин навіть нашої Смарагдової Галактики…

Служба контролю космічних мандрівників Омікрона дозволила їй не лише здійснити посадку, а й вислухавши історію дівчини, одразу відправила до замку короля. Її перевірили по всім базам та не виявили нічого підозрілого, вона не була злочинницею, можливо, й справді, потребувала захисту.

Едвард, наш Володар, на службі у якого перебував і я, прийняв її у своїй резиденції, надав документи, житло та запропонував роботу. Аля, звісно, погодилася. Спочатку працювала на кухні, згодом перейшла в покоївки й навіть проявила бажання здобути освіту, а ще якимось чином знайшла шлях до серця нашого Володаря, й зараз вони готувалися до весілля, але перед цим, я мав відправитися до її рідної планети та сповістити про це свято родичів дівчини та одного пана, фотокартку якого вона мені надала. Кудлатий, невисокого зросту чоловік неприязно дивився на мене зі знімка. Цікаво, що їх дійсно пов’язує? Невже справді рідний дядько міг так вчинити?

— Просто зроби те, про що я прошу. Ось лист. Я написала там про все. На листі магічна печатка, тож, ані ти, ані будь-хто, окрім адресата не зможуть його прочитати.

— Я й не збирався читати чужі листи, Аля, — холодно зиркнув на неї.

— Ти ніколи не любив мене, — зітхнула дівчина. — А я… Я просто жертва обставин. Аля знову сумно усміхнулася.

— А мав любити? — щиро здивувався я. — Ми з тобою просто працюємо разом в одній резиденції. Та й то, через мої постійні відрядження бачимося раз в кілька місяців. І ти не в моєму смаку, — усміхнувся до неї.

Маленького зросту, вона ледь діставала мені до грудей, трошки пухленька дівчина мала довге волосся попелястого кольору й виразні вузькі сірі очі, що відрізняли її від місцевих дівчат. Цілком симпатична та мила — назвати її непривабливою складно, втім вона точно не для мене.

Нещодавно я дізнався про існування своєї істинної половинки. Пророчиця Ілліана, що жила на території замку Едварда, повідомила мені про це перехопивши в саду одним літнім ранком. Попросила бути обережним, адже поруч чимало злих язиків, а ще благала знайти її, адже дуже скоро їй потрібна буде моя допомога. В чому ця допомога та що сталося із загадковою дівчиною — Ілліана не говорила. Дозволила лише розшукати її за допомогою ментальної магії — перенестися у її свідомість під час сну, тільки не називати свого справжнього імені та походження, взагалі намагатися не видавати ані місцеперебування, ані роду діяльності. Все це могло нашкодити нам обом.

Як при таких даних я міг її розшукати — не розумів. А пророчиця не поспішала ділитися подробицями.

— Андріелю, ти дійсно занадто строгий до Алі, — за спиною дівчини виник Едвард та обійняв її за плечі.

— Я просто добре відчуваю внутрішній світ людини чи будь-якої іншої живої істоти. Особливість родової магії.

— Я теж гарний емпат, але моє серце належить тобі, Алю, — посміхнувся правитель та знову перевів на мене погляд своїх золотих очей. — Андріелю, експедиція до Сінди та назад триватиме кілька місяців. Наші інженери та механіки після кількох невдалих спроб нарешті вдосконалили двигуни наших міжпланетних кораблів, а маги-металісти навчили його не лише чути думки пілота, а й проходити крізь портальні арки…

— Так, я вже знаю. Ми вчора якраз проводили останні іспити. Нова технологія дійсно вражала, хоч й мала певні ризики. Пілот не просто керує кораблем, а буквально прокладає шлях через реальність своєю уявою, що забезпечую супер швидкість. Зорельот не лише рухається швидко — він «перестрибує» через проміжні точки, портальні арки, миттєво переміщаючись між далекими секторами галактики. Це ідеальний винахід для польотів на далекі відстані.

— Ти станеш першим, хто випробує цей двигун на практиці. Я вірю, що ти зможеш знайти дядька моєї коханої Алі та попросити в нього його руки від мого імені. Для нас обох це важливо.

— Дуже важливо! — вона склала руки — долонька до долоньці — та благально дивилася на мене. — Це традиції моєї родини, і я б не хотіла їх порушувати.