Розділ 6.

Три дні пролетіли непомітно, і ось ми готові відправитися у подорож.

Нам підготували конокрилів, прикріпивши на їхні могутні спини спеціальну капсулу — всередині якої було м’яке сидіння та полиця для багажу. Така капсула захищала від вітру та опадів й робила довгі подорожі максимально комфортним. Мені, звісно, дістався Пін. І я тішилася, що ми разом відправляємося в цю захопливу мандрівку.

Для цих неймовірних тварин така поїздка не причиняла ніякого дискомфорту, навпаки, здавалося, вони тільки раділи довгим перельотам. А у вершників була змога насолодитися пригодою та розгледіти в деталях поселення, над якими пролітали конокрили. Звісно, ми будемо робити короткі зупинки для перепочинку та їжі, адже шлях до сусідньої держави був неблизький, але до вечора ми мали прибути до Південного округу Ельфірії, що розташовувався майже на кордоні з Міланрією. Саме там й знаходився Інститут Вивчення Космосу.

— Еріко, — батько обійняв мене. — Будь ласка, повідомляй мені про все. Я хочу бути в курсі як просувається підготовка нашого другого автольоту до подорожі. На жаль, не мжу особисто все контролювати, тому повністю розраховую на тебе.

— Я знаю. І я не підведу.

— Сер Рональде, — поглянув на мого вчителя батько. — Дякую, що погодилися взяти участь в цьому проєкті.

— Матиму за честь, Ваша Величносте, — схилив голову Рональд.

Я влаштувалася на своєму місці в капсулі та в останнє глянула на Замок. Місце, де я виросла. Я не знала коли знову повернуся сюди, адже мої мрії таки здійснилися — я вибралася на свободу, тільки чому тоді так гірко та від болю стискає груди?

— Не сумуйте, принцесо, — я почула в динаміку своєї капсули голос вчителя та здригнулася. Забула, що в кожній капсулі був спеціальний прилад, що дозволяв перемовлятися з іншими учасниками подорожі.

— Не буду, Рональде. Приємного польоту, — посміхнувшись відповіла я та подивилися у вікно. Вчитель дивився на мене з теплою усмішкою.

Ще мить, й наші конокрили злетіли у повітря, залишаючи територію Замку.

Я не помітила як заснула, і знову той дивний сон. Галявина з квітами та вже знайома постать чоловіка, що привітно махнув мені рукою.

— Привіт! — чую його голос.

— Привіт, — відповідаю.

Чоловік не з’являвся з того дня як я прогнала його, і зараз я усвідомила, що встигла скучити. Наш придворний маг пояснив мені, що така гра зі свідомістю та здатність приходити в чужі сни вважається вищим рівнем володіння ментальної магії, й на Дельті не було зафіксовано таких випадків вже багато століть, хоч вони й згадувалися в давніх літописах. Маг попросив мене бути обачною та не захоплюватися такими іграми — це дійсно могло нашкодити нам обом.

— Ти в порядку? — обережно спитав незнайомець.

— Так, дякую. А ти?

— А мені сумно, — чоловік зітхнув. — Сталося дещо…

— Я чимось можу допомогти? — спитала я, трохи напружившись.

— Не хочу, щоб ще й ти постраждала, тому… — він замовк. — Можна я просто посиджу поруч з тобою? — раптом просив чоловік. Здається, він втрапив в якусь халепу, але не поспішає про це говорити.

— Можна, я зараз в дорозі, тому маю трохи часу.

Ми влаштувалися на траві й він взяв мене за руку. Дивні відчуття. Я не могла розгледіти його, лише його силует, що ховався наче в тумані. Але тепло його тіла та дихання я відчувала немов він дійсно був поруч зі мною.

Нереальна магія, це все не вкладалося в голові. Якби мені про це розповідали — навряд чи я в це повірила, а зараз… Все це відбувалося зі мною.

Він розповідав мені про якесь неймовірно гарне озеро із чорною водою та рожевим піском на берегу й навіть пообіцяв наступного разу перенести нас обох до нього. А я згадала про наших конокрилів. Він дуже здивувався, адже ніколи не чув про таких тварин. Так, я зробила висновок, що він не дельтієць. От тільки як називається його планета я так й не наважилася спитати.

Тим часом Пін став знижуватися й згодом я відчула, що ми знову на землі, а у вікно моєї капсули хтось стукає.

— Мені час, — прошепотіла я, відпускаючи таємничого незнайомця.

— Еріко, ви як? — почула голос Елізи. Моя служниця також відправилася з нами в цю подорож. Батько все-таки доручив їй наглядати за мною.

— Все в порядку. Трохи захитало та я не помітила як заснула.

— Ми зупинилися біля таверни на обід. Чоловіки вже замовили комплексне меню та чекають на нас.

— Я щось не зголодніла, — хилитнула головою я.

— Сер Даніель просив передати, що зупинок до Ельфірії більше не буде, тому краще поїсти, бо дорога ще неблизька.

— Вже йду, — я зітхнула та вибравшись з капсули, стрибнула на землю.

Погладила Піна та подякувала за його тяжку працю.

Конокрилам теж подали їсти, тому я поспішила у кафе слідом за Елізою.

Ця таверна мала попит у мандрівників. Тут також були облаштовані купальні та навіть кімнати відпочинку.

Я зайшла в одну з купалень — адже після подорожі до чужої свідомості та розмови із загадковим нареченим потрібно було освіжитися.