Розділ 2.

Ми спустилися широкими мармуровими сходинками на третій поверх. Попри технічні новинки в нашому Замку все ще не було новомодних механізмів — ліфтів — адже це не вписується в інтер’єр, що створили наші пращури, — не раз повторював батько. Нашому Замку понад тисячоліття — ця величезна споруда зі світлого каменю у п’ять поверхів, оточена чотирма вежами, згідно зі сторонами світу. І наша задача зберегти цю будівлю такою як вона є.

І після кількох місяців в зачині я мріяла лише про одне — втекти звідси якомога далі.

Я мріяла навідати сусідню Ельфірію — гірська країна, де можна взимку підкорити гірські схили та покататися на лижах, а влітку відпочити біля океану. А після цього відправитися до Сапфірії, де розташувалися густі ліси та поля, з яких до всіх куточків планети доставляли свіжі овочі та фрукти. Рідна Міланрія. Тут також є чим пишатися. Один лише Таємничий Ліс та Озеро Надії чого вартує!

Ми зупинилися перед високими дубовими дверима, що вели до бенкетної зали. Лакеї привітно усміхнулися, відчинивши переді мною двері, і я опинилася всередині просторого та світлого приміщення. Стеля прикрашена кришталевими лампочками, що нагадували розкидані по небу зірки, на стінах — численні картини, на яких зображені різноманітні пейзажі з усіх куточків Дельти. А ще тут було мапа нашої галактики, яку вчені позначали літерою D. Їм вдалося вирахувати, що окрім Дельти в ній розташовано щонайменше десять різних планет. І ми прагнули дослідити їх. Мій вчитель астрономії гадав, що на цих зірках та планетах може бути життя, хоч й раси, скоріш за все, не схожі на нас. Хоча навіть на нашій планеті було чимало різних нелюдів, зокрема, ельфи, що мешкали по сусідству.

Я підійшла до напівкруглого стола, на якому вже стояли різноманітні напої, та опустилася у м’яке крісло.

— Вітаю, шановні, — промовила я, окинувши всіх присутніх уважним поглядом.

Окрім батька та його помічниці Діани, я помітила сера Даніеля та його секретарку, що вносила у свій таблоїд якісь дані, швидко перебираючи пальцями.

Даніель нервував. Блідий, в синіх очах тривога та розгубленість. Світле волосся чоловіка скуйовджене. Зараз, схоже, його взагалі не турбував зовнішній вигляд. Од же, сталося, щось дуже серйозне.

— Доброго дня, Еріко, — звернувся до мене батько. — Дякую, що прийшла. Даніель прибув сьогодні з дуже терміновим питанням, і я хочу доручити саме тобі вирішення цієї ситуації.

— Справді? — у мене загорілися очі.

— Зачекай. Спочатку уважно вислухай, — зупинив він мене, не давши порадіти. — Ти не поспішаєш назвати ім’я свого обранця, і я дам тобі стільки часу, скільки ти попросиш, але зараз… Зараз ти повинна зосередитися на тому, від чого, можливо, залежить доля всієї нашої планети.

— Я згодна, Ваша Величносте, сер Ескандір, слухаю, — я уважно подивилася на батька та увімкнула програму для нотаток, щоб нічого важливого не пропустити.

Звісно, така заява дещо лякала мене. Ще ніколи Володар не доручав мені повністю якусь справу, зазвичай все контролював сам. Невже тепер дозволить мені вирішувати певні важливі моменти? Якщо це правда, то я тільки за. Втомилася пів року сидіти під замком та читати нудні підручники та старі книги.

— Дякую, що погодилися мене прийняти сьогодні, Ваша Величносте, — почав Даніель після невеликої паузи. — Це дійсно важливо. Вам відомо, що на сьоме цвітня був запланований перший політ нашого міжзоряного автольоту. До цієї події ми готувалися понад рік, провели всі навчання та випробування. Ще два дні тому ми провели необхідні перевірки, завантажили запаси продуктів, води та медикаментів. Але… Вчора вночі міжзоряний автольот зник з майданчика Інституту Вивчання Космосу, — на одному подиху промовив Даніель.

— Що? — скрикнув Володар. Батько покрився багровими плямами та важко дихав. — Як це могло статися? Даніель, я в тебе питаю, як це могло статися?

Це мала бути знакова подія для всієї Дельти. Ми справді багато місяців готувалися до запуску апарату, що буде здатний курсувати до найближчих зірок та планет, з’єднати нашу Галактику із сусідніми, можливо, навіть відкрити нові, й тепер я просто не уявляла, як пояснити це нашим мешканцям. Схоже, батько також. Я давно не бачила його таким. У розпачі, він втомлено затулив обличчя руками та зітхнув. Він з дитинства марив вивченням Космосу, це була його мрія, він міг годинами розповідати про те, що зорі насправді ближче, ніж нам здається, й він обов’язково відправиться у міжзоряну подорож та відкриє нові світи. У нього навіть збереглося кілька малюнків, які він створив ще хлопчиком. Саме тому, я знала, що насправді значив для нього цей проєкт.

Діана протягнула йому стакан води, він одним ковтком осушив склянку та знову подивився на Даніеля. Останній тремтячими руками тримав чашку з водою та був білим, немов аркуш паперу.

— Як вийшло так, що ніхто нічого не помітив? — звернулася до Даніеля я. — Хто чергував? Хто доповів про зникнення нашого автольоту?

Посол глибоко зітхнув та промовив, втупившись на мене:

— Автольот зник посеред ночі. Про це одразу доповів Зоріян, Другий Астроном Інституту, саме він був на чергуванні. Зміну він прийняв у Зігмундера, Першого Астронома, забравши ключі від майданчика та все перевіривши, Зоріян відправився на другий поверх, де розташовані кабінети, та працював над картами та кресленнями, які могли стати в пригоді у далекому польоті.

Однак, рівно опівночі, у всій будівлі зникло світло. Зоріян дуже здивувався, адже такого раніше не траплялося та пішов перевіряти, взявши із собою ліхтарик. Але нічого, що могло б стати причиною такого відключення, він, на жаль не виявив. Електрика сама собою увімкнулася десь за годину. І саме в цей момент, він вийшов до майданчика з автольотом та помітив, що космічної машини немає.