Розділ 1.

З самого ранку небо затягнуло важкими сірими хмарами. Час від часу здіймався вітер та зривалися важки краплі дощу, десь виблиснула блискавка та вдарив грім.

В кімнату, скрізь прочинене навстіж вікно, увірвалося свіже повітря насичене ароматом свіжої зелені та квітів. Весна. Прокидається природа після довгої зими. Все оживає, ось тільки мені здається, що я досі неначе заморожена. Ніякої радості, ніщо не здатне зігріти мою душу — навіть дерева нашого прекрасного саду, які я так любила з дитинства, які я сама саджала за допомогою нашого садівника, прекрасні берії*, не тішать мене. Найсмачніші ягоди, які тільки існують на Дельті! Он вже рожеві пуп’яночки обліпили гілочки, ще трохи, й з’являться перші листочки, в саду знову загудуть комашки й бджілки, а медовий аромат розповсюдиться на сотні миль навколо!

Можливо, хоч тоді мені стане хоч трохи веселіше? Не знаю. Всю зиму я провела тут, у своїй кімнаті, у західній вежі нашого Замку. Батько наказав не покидати приміщення без дозволу, оскільки я посміла ослухатися його, посміла висловити свою думку та заявити, що я ні за що не вийду заміж за чоловіка, якого воліє він бачити поруч зі мною! Батько дав мені час подумати та зрозуміти, що він бажає мені добра, так було завжди й не мені змінювати звичаї на Дельті! А я… Оголосила бунт. Та не стала чинити спротив. Але зараз так кортіло опинитися на свободі, порадіти сонечку!

— Еріко! Еріко! — в мою кімнату влетіла Еліза, моя камеристка. Дівчина була моєю ровесницею, з якою ми навіть потоваришували за цей час, кілька разів на день приносила мені їжу та напої, допомагала з речами й розважала новинами та плітками.

— Що трапилося, Лі? — перевела на неї байдужий погляд.

— Його Величність, Володар Дельти, Ескандір ля Король бажає вас бачити у великій залі Замку.

— Дивно, — знизала я плечима, — сьогодні ж наче не субота. — З батьком ми все ж таки бачилися раз на тиждень, на традиційному сімейному обіді, по суботах, де мені знову пропонували обрати нареченого. Я завжди спускалася до головної вітальні у незмінній смарагдовій сукні, відмовляла черговим сватам нареченого та йому самому й знову поверталася до себе…

— Cкажи батькові, що я погано себе почуваю й нікуди не піду. — Я знову перевела погляд у вікно.

— Боюся, це неможливо, Еріко. Прибув посол з сусідньої Ельфірії — сер Даніель.

— Чого б це? — це було дуже підозріло.

На Дельті всього три держави, об’єднані владою мого батька. Він єдиний Володар цієї невеличкої планети. Звісно, він час від часу збирав разом послів у Замку. Але зараз представник Ельфірії навідався передчасно. І це могло свідчити лише про терміновість. І я навіть уявити боялася, що могло статися на цих територіях.

— Мені не повідомили, міс, — Еліза опустила погляд в підлогу.

— Зрозуміла, я буду готова за чверть години, — зітхнула та підійшла до шафи.

 Батько любив коли я брала участь у державних справах та перемовинах. Мовляв, це може стати мені в пригоді у майбутньому. Він не економив на моєму навчанні, відправивши спочатку до Академії, а після цього додатково запрошував до Замку найкращих викладачів. Окрім наук мене вчили музики та флористиці. Я вміла складати чудові композиції з квітів та створювала нові пісні.

А ще Ескандір неодноразово наполягав на тому, щоб всі знання я вміла застосувати в реальній ситуації. Я ж вважала, що такі ділові зустріч — це просто додатковий привід познайомити мене з черговим «нареченим».

Восени мені виповниться двадцять сім, а це час, до якого я маю вийти заміж та прийняти кермо правління державою. Так було завжди. Вважалось, що молодь краще може впоратися з задачами та новими викликами, вчасно впроваджувати технологічні новинки та змінювати закони під нові потреби народу та держави. І вибір нареченого або нареченої в королівській родині, та й не тільки, чесно кажучи, завжди лягав на плечі батьків. От тільки я вчинила бунт та навідріз відмовилася виходити заміж за тих, кого цікавили лише влада та мій спадок. Мені влаштовували так звані «відбори» та оглядини. Батько запрошував знамениті та шановані родини з різних куточків планети, от тільки ніхто з них мене не цікавив, ні до кого з цих чоловіків я не відчувала поклику душі.

Я воліла бачити поруч чоловіка, здатного взяти на себе відповідальність за власні вчинки та рішення, я хотіла бачити того, хто здатний зрозуміти та відчути мої особисті потреби, бажання, емоції. Того, хто разом зі мною буде піклуватися про добробут всього нашого народу. Я була впевнена, що він існує. І ні, я не перечитала книжок. Просто відучувала, що такий чоловік є. Він так само шукає мене, чекає на зустріч, й ми обов’язково зустрінемося. Рано чи пізно. На цій планеті, чи, можливо, десь в сусідній Галактиці, адже простори Всесвіту величезні, наша Галактика не єдина, й це довели наші вчені.

Я увійшла до гардеробної кімнати, що прилягала до моєї спальні.

Речей у мене було чимало — батько балував єдину доньку, тому суконь різноманітних кольорів та фасонів, штанів та футболок, блузок та усілякого взуття було дуже багато. Тим не менш я віддавала перевагу штанам й футболкам, а сукні та решту аксесуарів одягала лише на прийоми та бали. І з вибором таких суконь, а також зачіскою незмінно допомагала Еліза. Втім, сьогодні ділова зустріч, тож, потрібно вдягнутися відповідно.

 Саме тому я обрала брючний костюм сірого кольору й такі самі туфлі на зручних підборах. Довге золотисте волосся залишила розпущеним, лише провела блиском по губах й посміхнулася до Елізи: