Еріка. Ніч перша

Еріка. Ніч перша.

- Я засинала. Того дня мені виповнилось двадцять один рік. Ось тоді усе і почалось, саме тієї ночі з’явилися ті сновидіння, які відкрили для мене нове життя, дивне та незрозуміле…

- Коли мені виповнилося п’ятнадцять років, мої батьки разом зі мною повернулися на Землю, виконавши свою місію. Вони могли вже не працювати, отримуючи пенсію за свої досягнення та працю в таких важких умовах та постійних ризиках. За п’ятнадцять років, що я провела на космічній станції, я отримала добру освіту. Моїми вчителями були комп’ютерні програми та, звісно, мої батьки. Рівень моїх знань дозволив мені вже в п’ятнадцять років вступити до вищого навчального закладу, за два роки пройти увесь курс програми та отримати професію. Я завжди хотіла стати астронавтом, при чому з народження я ним була, завжди була поруч, коли щось траплялось на космічному кораблі і треба було швидко щось вирішувати, тому спеціальність я вибрала в напрямку та галузі астронавтики. Я вивчилася на пілота космічного корабля. І в сімнадцять років вже була пілотом космічного корабля. Теоретично. Практично мене чекали постійні випробування на здатність керувати чимось значущим, ніж космічним апаратом з туристами, яких я піднімала на стокілометрову висоту заради розваги.

- Я прокинулась уві сні в іншому світі. Це була моя перша незрозуміла ніч. Навкруги все було, як вирізано з паперу. Одного мого погляду вистачало, щоб на моїх очах рвалися величезні багатоповерхові будинки. Я і сама була з відрізків, які постійно відображали навколишні зображення. Мені було гидко. Істоти, які виглядати так само, як я, тільки з невеликою різницею у розмірах та кольорах самого відображення, мене жахали. І дуже сильно. Я хотіла звідти піти. Але не могла. Я побігла. Це нічого не змінило. На мене здивовано дивилися ці істоти. Хтось навіть запитав на своїй мові, яку, вперше почувши, я одразу зрозуміла, чи все у мене гаразд. Та істота запропонувала мені пляшку води дивної постійно змінюваної форми, яку я автоматично взяла у руку. Я зрозуміла, що такого жаху не може бути, що я лише сплю. Тоді я захотіла прокинутись. Це не допомогло. Я дуже сильно цього забажала. І прокинулась… Я нарешті прокинулась! Кошмар залишився позаду! Але я дуже здивувалась, коли побачила у руці ту дивну пляшку води, яка згодом через кілька секунд розчинилася у повітрі. Це був не сон. Це було щось інше. І я повинна була з’ясувати, що це таке відбулося зі мною.