Ерік Жарр-Бертран ( 2частина )

ЧФ 2017р.

ЧФ серед дорослих

Ерік повернувся до дому ще десь у середині жовтня. Продовжував тренуватись, до самого свого дня народження, 29 лютого. ( але, оскільки це др буде в 2017 році, а це не високосний рік, то Ерік буде святкувати своє сімнадцяти річчя 1 березня ) Але про це потім…

Між ЧЄ ю-17в Мадриді 2016р. та днем народженням Еріка є дві важливі події в житті хлопця, і це я не про новорічні свята, а саме: день народження Жуля, 4 грудня; дорослий особистий Чемпіонат Франції ( ЧФ ), тобто ЧФ з настільного тенісу серед людей будь-якого віку, можливостей та рівня гри в особистій категорії.

Цей турнір проходить раз у рік, і зараз, якраз Ерік у своїй найкращій формі. Ще цей турнір, відіграє велику роль на стартовий склад збірної на ЧС. Бо відбір можуть зробити, а можуть і не зробити. Якщо його не зроблять, то будуть робити команду з п’яти найкращих гравців цього ЧФ, по місцям. А якщо проведуть, то у гравця, який себе добре проявить на сьогоденному турнірі, й він не зможе приймати участі у відборі, як це було з Еріком, то в нього будуть хоча б якісь шанси потрапити у склад збірної. Все залежитиме від його місця на ЧФ.

Ой, почекайте. Я ж вам не сказав, коли буде цей Чемпіонат Франції в особистій категорії без обмежень по віку учасників, їх можливостей та рівню гри. Він відбудеться вже після новорічних свят, а саме - 30-2 січня-лютого 2017р. Так, так, приблизно за місяць до 17-річчя Еріка.

30 січня 2017р. або день 1

Родина Бертран вже як два місяці тому відсвяткували день народження Жуля. Воно було не якесь круте, чи може прям особливе. Звичайне, в сімейному колі. Так, Бертрани поїхали на круту вечерю ввечері, Жулю подарували подарунки – скейт ( Жуль просто обожнює кататися на скейтах ), але більшість подарунків – це гроші. Їх дарували і близькі, і однокласники, і друзі.

Ерік прокинувся о 10 ранку. Зробив усі свої ранкові справи, поїв, зібрав речі й замовив таксі до ЖД вокзалу. Де спочатку дочекався, а потім і зустрів Лін та Ніля Шальте. ( Том не захотів спробувати свої сили на ЧФ )

Потім Ерік купив квитки на швидкий потяг до Парижу, бо саме там проводиться цей турнір, на всіх трьох. А вже в середині, дівчина та тренер розрахувались з хлопцем.

Потяг їхав швидко, але все одно, дорога зайняла приблизно 5 годин. За цей час французи встигли: Ніль Шальте – поспати, подивитись щось в телефоні, обговорити все з своїми учнями; Лін – поспати, поговорити та пограти в карти з Еріком і Шальте, обговорити все з ними, пограти в телефон, поробити дз, підібрати тактику гри; Ерік - поговорити та пограти в карти з Лін і Шальте, обговорити все з ними, пограти в телефон, поробити дз, підібрати тактику гри;

Коли компанія приїхала до столиці, то першим же ділом пішли в якусь забігаловку-їдалку, а вже потім поїхали в готель. А, до речі, забув сказати. Ерік під час дороги, знайшов добрий готель поряд із залом. І ще, як ви могли помітити, все по організації робить Ерік, а не Ніль Шальте. Чому? Бо, по-перше, їдуть тільки вихованці Ніля; по-друге, тренер так вчить Еріка та Лін бути організованими та знаходити рішення в ситуаціях; по-третє, наступного разу, коли їхати знов будуть тільки вихованці Ніля Шальте, Лін теж буде головною по організації, її це не мине. Він так вчить їх дорослому життю.

Спортсменам пощастило, біля ЖД вокзалу було багато кафешок, ресторанчиків, забігаловок, їдалень. Вони зайшли в ресторанчик, який дуже знайомий Нілю Шальте та дітям, бо вони в ньому дуже часто зупинялися разом, коли приїжали в Париж, а приїжали вони в це місто не мало разів.

Цей ресторанчик, зроблений так, я не знаю як заклади такого типу називаються, але: ти береш підніс, кладеш на доріжку, і вибираєш те, що подобається з «шведського столу», який знаходиться за склом, а офіціанти просто видають тобі то блюдо, яке ти вибрав. Ерік взяв суп з вермішеллю, хліб, і друге: картоплю пюре з салатиком та м’яском. 

До обіду, компанія хотіла дістатися готелю, а потім поїхати в зал. І після обіду, бажання не зникло.

Ніль Шальте знав один дуже добрий готельчик  ( той самий, який знайшов Ерік ), але він не знав, як до нього дістатися ( бо сам в ньому він не зупинявся, як і його підопічні, тому що цей готельчик був новий ). Коли вони вже доїдали, в ресторанчик зайшов чоловік, середнього віку, який щось собі взяв перекусити, присів за столик поряд зі столиком спортсменів, і почав їсти.

• Діти, знаєте як добратись до нашого готелю? – запитав Ніль у Лін та Еріка.
• Можна на автобусі, чи таксі. Але довгувато їхати. – відповів Ерік.
• Автобус треба ще знайти, знайти зупинки, куди він їде. Краще, думаю, буде взяти таксі. Скинемось, та й поїдемо. Тим паче, можем ще у водія розпросити, як краще добратись до залу. – додала Лін.
• А ну, дивіться. Єдиний, хто у ресторанчику сидить, окрім нас, отой чоловік. Давайте у нього запитає? – запитав у дітей Ніль Шальте і підійшов до чоловіка.
• Вітаю, а як вас звати? – почав Ніль до чоловіка, і сів навпроти нього.
• Філіп, а вас? – сказав чоловік.
• Ніль Шальте. Філіп, ви ж місцеві? – запитав тренер.
• Так, а що?
• Дивіться. Я Ніль Шальте – тренер отих двох дітей з настільного тенісу. – сказав Ніль і показав на своїх підопічних. – Ми приїхали сюди на турнір. І ми знайшли гарний готельчик, але не знаєм, як туди дістатись. Допоможете? – розповів Ніль Шальте.
• Та думаю що так. Пішли, я вас підвезу. – встаючи, сказав Філіп.
• Прям відведезете? – здивовано запитав тренер.
• Так, відвезу. Я таксист. – сказав Філіп і попрямував до виходу.
• Дякую вам велике. Ерік, Лін, ідемо. – подякував Ніль чоловіку і покликав учнів. – Цього чоловіка, звати Філіп, він нас підвезе до готелю.
• Ок. – сказали діти, і разом із Нільом Шальте та Філіпом пішли до його машини.

Вони сіли в автівку і поїхали до готелю. По дорозі, Ніль ще поговорив із чоловіком, як їм краще добиратись до залу. Бо йти до нього, десь із готелю, хвилин 30. Філіп відповів:

• Ну, не знаю. Можете і самі пішком, а можете колись таксі замовляти. Я б рекомендував, ходити пішки, це й розминка і економія грошей. Тільки но, дивіться на погоду, може бути холодно, зараз, зима все ж таки, може бути дощ чи ще щось. І до речі, зараз по погоді показують сильний сніг наступні п’ять днів, тому не знаю.
• Дякую. – сказали три немісцевих, коли чоловік приїхав до готелю. Уявляєте собі, він з них, навіть грошей не взяв.