Epsilon Minus

Пробудження після довгого гіперсну  — це наче повернення з мертвих. За давнім висловом, сон — це маленька смерть. А кріосон у барокамері, яка ще й ізольована хронополем, дуже подібний до великої маленької смерті. Коли настає час пробудження, кожен може відчути себе маленьким богом, який заново створює весь навколишній світ...  

Микола розплющив очі, звикаючи до тьмяного аварійного освітлення барокамери, та розім'яв скам'янілі м'язи після довгого сну.  У ізольованій хронокамері час пливе вдесятеро повільніше. Для нього та його товаришів минуло довгих вісім років. А назовні пролетіли майже дев'яносто років. Ціле людське життя. Століття тому за допомогою імплантів та штучних органів людство навчилося продовжувати життя до ста п'ятдесяти років. Але це поки що досягнуто стелі можливостей людського організму. З сорока членів екіпажу система корабля розбудила лише вісім: капітана, двох помічників, штурмана, бортінженера, механіка, астрофізика та обчислювача. Поки вони прийдуть до тями, мине ще багато часу. У цей час корабель залишається вразливим. Поки командир не перебере керування на себе, ним продовжує керувати штучний інтелект... 

— Починаємо гальмування! —  оголосив приємний  жіночій голос. — Двигуни другого ряду зупинено. Переходимо на двигуни третього ряду. Насичення керівної рубки киснем завершено!

Зореліт "Атрейдіс" розпочав гальмування. Одна п'ята від швидкості світла — це максимум, який може забезпечити найсучасніша техніка людства. Справа з Warp-двигуном, для побудови якого теоретичні засади сформулювало ще усередині 21 століття, не рухалася з мертвої точки. У теорії все ніби зрозуміло, а от на практиці все виявилося не так просто. У спробах викривити простір, використовуючи "хрональну лінзу", вдалося побудувати лише ізольоване хрональне поле, яке забезпечувало сповільнення швидкості плину часу у десять разів. Але це все, на що спромоглася земна наука. Далі — глухий кут. А людям так хотілося торкнутися зірок… Система Штучного інтелекту сама визначила момент, коли зупинити фотонні двигуни, та і вмикати іонні, які й здійснять гальмування зорельоту до міжпланетної швидкості.  Маленький залізний астероїд, витягнутий у довжину наче сигара, десять кілометрів у довжину, та два кілометри у товщину, порожнистий усередині, був захоплений на орбіті Землі та перетворений на міжзоряний корабель. Тепер він наблизився до маленького жовтого сонця - Е-Псилон Індіанця, який належить до жовтих карликів спектрального класу Джі. Планетна система теж мало відрізняється від Сонячної Системи. Десять планет — п'ять планет земної групи, пояс астероїдів, п'ять планет - гігантів та пояс карликових планет. Ніби нічого надзвичайного... 

Микола виліз з барокамери, надягнув скафандр та рушив до керівної рубки.

"Хто я? Треба пригадати. Мене звуть Микола Лукаш. Коли вилітав з Землі мені ледь виповнилося сорок років. Для Землі це вже поважний вік, а для Зовнішнього Космосу - лише зелена юність. Чому я тут?" 

 Він запізнився, бо решта чергового екіпажу зорельоту вже сиділи на своїх місцях. Микола намагався згадати кожного з них, вдивляючись у їхні обличчя. Кремезний чоловік у червоному скафандрі, з сивим волоссям та пишними вусами — Бен Міллер, командир корабля. Худорлявий та рудий — Райнер Ріхтер, механік. Брюнет з довгим носом та завитими вусами, Поль Борель — перший помічник. Лисий смаглявий чоловік  з еспаньолкою -  Хуан Солано, другий помічник. Низенький шатен з довгим кучерявим волоссям - Рікардо Тіранті, обчислювач. Високий смаглявий чоловік з довгими вусами —  Пратап Сінгх, астрофізик. Кремезний блондин з борідкою —  Ларс Бергман, штурман. Весь аварійний екіпаж. 

"Решта ще спатимуть. Поки ми не знайдемо відповідну планету, яку можна дослідити". 

Бен Міллер повернув голову, та привітався з Миколою. 

— Саме на вас, містер Лукаш, ми чекали. Айріс доповіла, що попри те, що фотонні двигуни вимкнено, та ввімкнено іонні двигуни, реакція анігіляції все одно триває. Вона не може визначити, чи є десь витік антиматерії з дюз. Тому, я прошу вас перевірити вручну стан дюз. Це ваш безпосередній обов'язок. 

— Хто така Айріс?

— Голос Штучного інтелекту нашого корабля, — відповів капітан з усмішкою. — Як це ви забули?

— Я вас зрозумів, капітане, —  відповів Микола. — Я все перевірю власноруч, та доповім про ситуацію. 

— Ні, стривайте. Райнер Ріхтер, наш механік, мусить йти з вами, бо в вас є не всі коди доступу. Підете удвох!

Микола вийшов з рубки у супроводі механіка. Звідти вони попрямували до технічного відсіку. 

— Райнере, чи буває таке, щоб система не могла виявити витік палива у двигуні? 

— Це виключено, — відповів Райнер. — Там стоять надчутливі датчики. Вони здатні виявити витік палива на мікрограми. Але що стосується сховища… Можливий варіант, що там могли відмовити датчики чи допоміжний комп'ютер…

— Тобто, теоретично помилка квантового комп'ютера теж не виключена? 

— Ніщо не може бути виключеним на всі сто відсотків, — посміхнувся Райнер. —  Навіть зустріч із динозавром є ймовірною на тисячну відсотка. 

Вони попрямували до шлюзу. 

— У технічному відділенні підвищена радіація, — сказав Райнер. —  Нам доведеться одягнути важкі скафандри підвищеного захисту. 

— Шкода, що поки ми будемо копатися в нутрощах корабля, ми пропустимо найцікавіше видовище!

— Яке саме? — здивувався Райнер. 

— Входження у систему нового сонця, звісно, — сказав Микола.  

— Мене вже давно не хвилює вся ця зоряна романтика, — зізнався Райнер. — Я просто роблю сумлінно свою роботу. 

Технічний відсік зустрів їх урочистою тишею та безмежним спокоєм. 

— Якби моя воля, я сидів би тут вічно! — вигукнув Райнер. — Це єдина кімната, де я почуваюся спокійно та затишно. 

— Мабуть, ти техно-маніяк? 

— Та ні, просто не люблю коли навколо мене люди. Це заважає мені працювати. Та відпочивати. 

Микола та Райнер вдяглися у важкі скафандри та попрямували до відсіку із двигуном.