Пройшло вже двадцять літ

                        2

Пройшло вже двадцять літ, але трагедія

Стоїть червоно-чорно за плечима.

Хтось каже: - Не держава, а комедія!

І досі саркофага не зробили!

Усе не вистачає нам інвесторів.

Блукає радіація по генах.

У справжню правду б – літописця Нестора...

А, може, розповість й сучасний геній

Про всіх загиблих в чорноті Чорнобиля

Й ображених сьогодні неувагою.

Хіба ж по-людськи – обійти чорнобильців

Належною державною увагою?

Їх Київ бачив, в мітингах принижених,

Що пенсію достойну вимагали.

Вони, герої, стронцієм скалічені,

Пошани й визнання іще благали?!

У вік, несправедливий і розбещений,

Коли скакають ціни, як скажені,                                                                           5

Чорнобильцям живеться, ох невесело –

Потрібні ліки їм не по кишені.

А вам, пенсіонере, безробітний,

Бюджетнику, студенте, як живеться?

А раптом операція?! Здуріти

Тут можна! Та про це тут не ідеться!

Капіталізм ошкірився лукаво.

Кричали депутати про соцзахист.

Тріщали гаманці й пуза у бравих.

Студент ніс кровні гривні за екзамен:

Хто гнівно (бо навчається серйозно),

Хто добровільно (нащо тоді вчитись?).

Їх народила ця епоха-мама!

Коли є гроші – краще заплатити,

Щоб в сесію уникунти курйозів.

А я дивлюся на все це крізь сльози!

...Їмо? Що-небудь! З єшками!

                                           Отрута

З повітря, їжі всіх нас атакує.

Вода життя не додає.

                             А уряд

Про все це чує й водночас не чує!

Неякісні продукти і товари,

Фальшиві ліки й фантастичні ціни.

Духовність плаче.

                        Наче на базарі,

На депутатських сесіях партійних.

Еліта де? Яка? Мовчить епоха.

У темпі все підряд прихватизуєм:

Озера, ріки, береги, діброви...

Забруднюєм природу і не чуєм

Її німого крику допомоги.

У чорній радіації витають

Рогаті з тупикової дороги,

Які планету іклами терзають.

Цигарка, рюмка, наркота

                                         до СНІДу

Підступно тягнуть.

                           Жах ступа по сліду.

І ти, герою, в пеклі цім конаєш –

Ні захисту, ні пенсії не маєш...

Пристойно ми розводимо руками.

Грабарками гребуть під і над нами.

Капіталізм сміється:

                             - Подивіться!

В країнах інших справи – як годиться!

...Пройшло вже двадцять літ з часу трагедії,

Яка переросла уже в комедію.

                  З’являється Правда

О друже, у мінливій суті                                                                                             6

зніми з життя вуаль трагічну!

Господній план: «Так має бути!»

сприймай в симетрії логічно.

І все одно, життя – прекрасне!

Ти пересвідчися не раз ще!

У бідах, крові, стресах вічних

В тобі сіяє щастям вічність!