Глава 2 (99 ранвіта)

99 ранвіта
Кожна історія про щастя і свободу закінчується війною, ця не стала вийнятком. 
Тіолас як завжди медитував в бібліотеці, крики... крики... він відчував їх, відчував біль кожного власника криків, розплющивши очі прийшло відчуття тривоги — тривоги, якої раніше Тіолас ніколи не відчував.
Він ринувся в гори, хотів допомогти кожному хто був народжений від його руки, хоч цьому й не судилось статись, дібравшись до найблищого поселення Тіолас ледь з розуму не зійшов — всі жителі були мертві, а з кожної рани наче віяв холод. Продовжуючи дорогу Тіолас натикався на все страшніші і страшніші речі, це було жахливо всі його діти отак були стерті з лиця землі, лють пробирала його тіло, ядро здригалось кожного разу коли той бачив трупи ситуація ставала гірше і гірше з кожним нови селом.
—О, Тіолас, щось сталось ?
—Вукон ? де ти була весь цей час ? Що тут взагалі трапилось ? Ти не бачила хто все це... 
—Це я всіх їх убила — Вигукнула та недавши Тіоласу договорити — Ти зовсім вже зійшов з розуму, яка в біса бібліотека ? Обкласвся цими довбаними ляльками та іграшками, ти божевільний, це неправильно, ми повинні повернути все як було.
Тіолас був переповнений ненависті, він не розумів, як та, кому він вірив і кого вважав своїм другом могла так вчинити ?
—Я зітру тебе, ти недостойна порочити цю святу землю.
—Ну спробуй. 
Обоє богів розуміли що це кінець, більше не буде як раніше, проте Тіолас все ще вагався, на секунду він занурився у свої думки і тим що вибило його з них був удар Вукон, удар такої сили що провів радіус на острові і ледь не дістав від краю, до бібліотеки. 
—Останній з моїх синів... Каластій... Не дозволю... 
Це була остання межа, межа діставшись якої Вукон підписала собі вирок. Коли Тіолас підняв голову то зрозумів шо на нього з неймовірною швидкістю несеться богиня з списом, це був вирішальний момент Тіолас схрестив руки і в них з'явився щит, коли спис зіткнувся щитом той почав відбивати всю темну енергію назад, хоча частина енергії полетіла в гору по ліву руку Тіоласа, фіолетові блискавки стерли грань між ротом та ядром Вукон-Ша і вона злилась з вічністю злилась з небуттям щит почав покриватись тріщинами. 
Тіолас розумів що проти потенціалу безодні йому не встояти 
—Жаль що це єдиний вихід, як ми прийшли разом, так нам доля й веліла разом піти. Печать світла ! 
Щит розколовся і в руках Тіосала з'явилась куля, це був кінець, породження безодні що колись звалось Вукон-Ша зібрало всю силу безодні що була на святих землях і зібрало її в промінь що направило на кулю від цього Кроніум розколовся на три острови
Айстарія — Земля вічного світла, на якій не було ні каплі темної енергії.
Могр — Земля що постраждала найбільше.
Варейя — Земля яку ледь зачепила темна енергія і яку накрило туманом.
А бібліотека пустилась в глибини разом з Каластієм, за що Тіолас в думках молив про прощення 
Після чого куля закрила комочок темряви рот і ядро якого змішались. Тіолас з останніх сил закрив печать та відправив її в недра земель Могра, а тоді його повністю покинули сили, а око з ядром розділились, око Тіоласа стало небесним світилом, а ядро розсіялось по всіх землях Кроніума, та породило на цей світ нових жителів першим з яких став Асталор, що був дитям енергії Тіоласа та ефіру, той хто в подальшому постійно укріпляв печать і той хто в майбутньому допоможе возвести льодяний трон на її місці.